-… свої фотополотна Зоряна Розумовська-Мазуренко об’єднала таким знайомим нам усім і водночас загадковим словом «Переродження», - куратор виставки без жодних зусиль тримав увагу прибулих на відкриття. В галереї стояла така тиша, що було чутно як крутив механізм життя маленький годинник над входом. - Я не скажу про концепцію виставки краще, ніж сказала про неї сама авторка:
«То було у провінційному містечку на півночі Італії, десь у Ломбардії. Не пригадую його назви. Пригадую лише – дійство відбувалося посеред озера. Італійці називають це «спетаколо ді піротехніка» - піротехнічна вистава, перекладаючи на українську. По-простому – «фуокі» («феєрверки»). Після півгодинного очікування над озером заяскравіло. Спершу небесну чорноту розірвали букети різноколірних світлячків, що осідали на озеро золотим порохом. Потім із озера здійнялися і врізнобіч полетіли прудкі світлові зелені та жовтогарячі хвильки з голівками на кінці. Дуже схожі на сперматозоїди. Яскраві струмені, що вилітали з двох розміщених посеред озера плавальних суден, розпорошувалися у різні боки тоненькими ниточками світла і нанизаними на них світловими кульками. У той час озерна гладь переливалася веселкою кольорів. Після них із кожного човна в небо вирвалося по п’ять золотих доріжок, перехрещуючись із золотопадом феєрверків, що летіли на зустріч їм із неба, утворюючи картину перехресних вогнів, перетворюючись у нечисленні падаючі зірки і трансформуючись у золотий порох. Феєрверки повсякчас змінювалися так само як підібраний організаторами піротехнічного шоу музичний супровід. Не було нічого навколо. Лише шоу феєрверків невідривно й бездумно тримало увагу, зупинивши час на миті. Миті, що є єдиним мірилом людського життя. Мої роботи об’єднала мить, що збивши воєдино усе пережите і набуте стала миттю просвітлення. Миттю переродження».
Леся Олендій, "Ефемерія"
Знаєте, що я побачила?
Отой мій пост "Іронія долі" у соцмережі як лакмусовий папірець для відповіді на запитання, яку я зрештою знала й без цього тестування - "Чи маю я справжніх друзів у літературі?!".
Лише один лайк і один коментар від письменника й автора статті, яку можна прочитати за нижченаведеним лінком. А я з ним у реальності й не знайома. Он як буває...
http://www.litgazeta.com.ua/node/3054
P.S. А комента його звучить ось так - Відмова видавництва може спровокувати талановитого письменника "писати як усі", але тут, гадаю, треба зупинитися, не зважати на це, просто працювати над текстами так, як підказує душа. Є десятки прикладів у світовій літературі, коли письменнику "відмовляли" видавництва. Найяскравіший приклад - Колін Маккалоу і її геніальний роман "Тернові птахи".
Знаєте, що таке іронія долі? Це коли ти несподівано віднаходиш на міжнародному сайті інформацію про себе, написану англійською мовою про свою спецвідзнаку у міжнародному літературному конкурсі, а реальність така, що видавництва, до яких звертаєшся з питанням друку цього роману, відмовляються його друкувати, пояснюючи некомерційністю видання.
І тоді розумієш - он як виглядає насправді реальність книги для немасового читача...
http://ukrainegoodnews.com/ukrainian_writers_novel_received_an_international_award.html
