Translate

середу, 15 квітня 2015 р.

Ілюзія руху

Леся Олендій 

На злобу дня 


Власна свобода розпочинається там, де вона цілковито вільна від сторонніх поглядів, табу і можливостей. 



Ілюзія руху


Дивилася як за вікном під ніжними весняно-сонячними поцілунками вчорашні бруньки перетворювалися у свіжі яскраві листочки. Оті найперші завжди свіжі і завжди яскраві. Після осінньо-зимової оголеної відвертості природа поспішала прикритися новим вбранням. Заховати виставлене на людський осуд під ілюзією благополуччя. 

- Яка дурня! - Обірвала вголос власні думки. - У природи не буває ілюзії благополуччя. Вона чудова своєю справжністю. Не варто припасовувати до природи власні... 


У двері настирливо задзвонили, зупинивши її роздуми на півтонах. Тихенько відсунулася подалі від вікна. Принишкла, остерігаючись зайвим рухом видати власну присутність за зачиненими дверима квартири. Через п'ять хвилин дзвінок, що збудив тишу квартири, стих. Натомість беззвучно завібрував залишений на дивані телефон. Навшпиньки підійшла до канапи, обережно, як гарячу каструлю без хапачки, взяла його у руку, подивилася, хто телефонує і байдуже поклала на місце. Останньою потугою контакту стільниковий здригнувся від нового есемес. "Ти обіцяла..." Далі вона не читала, а просто натискала "видалити". Максимум, що могла обіцяти - зустріч. Але ті обіцянки були з її минулого життя і не мали нічого спільного з  сьогоденням. Тї обіцянки мали повчорашню давність, а тому дозволити їм внести безлад у процес самопізнання, означало знову все пустити на самотік, безвольно, на догоду іншим грати давно остогидлі ролі. Аби тільки ніхто не зміг здогадатися про її внутрішні надломи, про те, що пошуки власного "я" у навколишньому замкнулися у бігах по колу.


Увійшла в мережу. "Катастрофа у Середземному морі - загинуло 400 мігрантів... Судно прямувало з Лівії до Італії..." 


У холодних морських водах, на шляху до кращої долі. До ілюзії  кращої долі. Ніхто не знає, де і коли настане його останній час: життя - то напрямок із пункту А у пункт Б. 

Відсьорбнула ковток гарячого білого чаю. Зазирнула в електронну скриньку, аби почистити спам. Першими у його папку полетіли листи з соцмережі "К. Л. додала 57 нових фото" - соцмережа як мала сцена театру одного актора (актриси) - К.Л. - головна героїня усіх поширюваних постановочних фото, жодного краєвиду без неї, улюбленої. "Т. М. позначила вас на своїй світлині" - а хоч мільйон разів можуть позначати всі, кому лише заманеться - функцію відображення цих позначок на власній сторінці заблокувала ще тоді, коли кількість таких постів у її профайлі накрили лавиною інформації власні дописи. "С. В. запросила вас на подію..." - жодних подій, найголовнішою подією для неї зараз є вона сама. Ноут завис на видаленні 35 мейла-повідомлення чужого активного соцмережного життя. Вимкнула живлення. 

Аби відчути власну значущість, створи профайл у соцмережі, додай кілька сотень друзів, активно лайкай їхні пости. Кожному - своє. Для неї всі барви віртуальної моновистави сіріють і тьмяніють перед свіжим вітром реального життя. Мандри. Лише мандри рятували її від отого остогидлого бігу в замкненому колі, від відчуття себе безпомічною мурахою під пресом державницько-чиновницьких і політичних рішень, що замикали в лещата підпорядкованості їхньому божевіллю.

Її пам'ять живе у дорогах, в неафішованих у соцмережі світлинах, у територіально далеких ранках, звукоголосих вечорах чужих міст і містечок, що на кілька днів, а чи й на тиждень поселялися у ніздрях запахами екзотичної рослинності, морського бризу, чужоземних страв. Спогади заплуталися у кумедному дзеркалі чужої вілли, в епатажних роботах уславленого художника, у вузеньких вуличках середньовічних європейських містечок, в імпровізованому пікніку на морському узбережжі. 




                                Foto Lesia Olendii

Мандри і дороги - її повітря і хліб насущний. Вона хотіла б жити так як живе отой юнак, який одного вечора змандрував собі нічліг у їхній домівці - невпинне пізнання світу і робота при потребі заробити на їжу і нічліг. Пізнання. Невпинне пізнання нових територій, культур, світоглядів буття. Усе решту - марнування отриманих від народження можливостей.


Яка нудьга от... жодного осуду, жодної критики. Кожен повинен почуватися щасливим у власному житті чи бутті - одним самолюбування в просторах соцмереж, іншим - кар'єрні амбіції, а їй... вона перезавантажила ноут, видалила профайл - власна свобода розпочинається там, де вона цілковито вільна від сторонніх поглядів, табу і можливостей. 

Вимкнула телефон. Спакувала наплічник. 

Розплющила очі, скидаючи з-перед очей залишки дрімоти. За вікном мерехтіли яскраві краєвиди. Потяг беззвучно ніс її у кольорові простори південної Франції.   





понеділок, 6 квітня 2015 р.

Леся Олендій "Червоне небо". В'ячеслав Гук "Біла тінь"

Страстна П'ятниця у моїй, народженій минулотижневої п'ятниці оповідці "Червоне небо" і, написаних ще 1995 року та вперше почутих нинішнього ранку поетичних рядках В'ячеслава Гука "Біла тінь", мають дещо спільне - пролита Ісусом кров у "моєму небі" і  "сонця кров" у Поета. Саме тому я об'єднала їх в одній літературній балачці.


Леся Олендій "Червоне небо"



Foto Lesia Olendii

Тихо. Скорботою нависло над землею небо, огорнувши все суще, відкидаючи тінь від скупчених у великому смутку хмарин. День без сонця. Без радості. Минулої ночі небо запалало червоними барвами.


"... кажу тобі те, що бачила. Прокинулася як від поштовху, відкрила очі, поглянула на годинник - третя ночі. А квартира залита червоним світлом. Ніби хто на вулиці розпалив величезне багаття, що палахкотить високим полум'ям і крізь шибки, яскравим світлом, проникає в помешкання. Таким криваво-червоним вогнем горіло небо". - Доносила мати доньці звістку з України.


А вона вдивлялася у насуплене, затягнуте сірою завісою хмар, італійське небо. І добре розуміла те, про що говорила мама. Смерть - понад кордонами. Небо на всіх - одне. Небо, що тієї ночі кровило, плакало за померлим.


Дзвони кликали до храму. У Божому домі зазвучав орган. Разом із звуками музики до куполів полинули голоси хористів. І оте єднання зовсім не нагадувало емоційні ридання за спочилим. Музика і голоси сплелися в урочистому смутку.

Закривала очі і перед взором проминали кадри: і його хресна дорога, і він, знесилений, закривавлений, падаючий під тягарем хреста. Його стопи ріже гостре каміння. Каміння летить в нього з людських рук, а голоси вимагають: "Розпни!".

Підвелася з колін. Розплющила очі. Обвела зором парафіян. Від престолу до входу в храм пройшли юнаки зі священиками. "Ля - до" - орган зазвучав мінорніше. Парафіяни дружно повернули голови до входу: чотири юнаки підняли на плечі дерев'яного хреста з розіп'ятим на ньому Ісусом, притримуючи під його тілом червону оксамитову подушку. Ота подушка стане останнім ложем спочилого. Його смертну дорогу супроводжують опущені до долу голови вірних. Сірий день почуттів, оповитих смутком і безпорадністю. Розіп'ята Правда.


Двома ланцюжками люди потягнулися віддати шану померлому. Рукою і губами торкнулася кривавих ран Сина Божого. Вклонилася.


Із храму попрямувала до Лаго Маджоре. Тиша. Спокій. Озеро завмерло в смутку Страстної П'ятниці. Вічне і плинне. Після кривавої ночі і двох днів туги настане третій день. Життя.



В'ячеслав Гук "Біла тінь"

Пасхальний понеділок. Слухаю вірш В'ячеслава Гука "Біла тінь" - http://1tv.com.ua/uk/video/program/slovo/2015/04/03/10460


Та біла тінь полотняних веретищ,

що ледь покрила його мертві стопи,
рятуючи від ока, трав, землі.
Була не тінь. Голосом, сльозою.

А в роті солодко від плину гіркоти...


Декламуючи напам'ять "Білу тінь" В'ячеслава Гука, Сергій Палій ніжно закопує у лісову землю квіткового саджанця. Втретє, вп'яте, всьоме, вдесяте прокручую відеозапис. Вслухаюся у поетичні рядки. Передивляюся постановку. І поетична моновистава, і фонова музика повідомляють слухацько-глядацьку аудиторію про смерть задля подолання смерті. Про смерть заради життя.


А в роті солодко від плину гіркоти

І довгі вії ледь прикрили кутик,
де, мов зерно, застигла в нім сльоза -
солона і гірка як хвиля моря.

Коротко. Влучно. Без зайвих емоційних надломів і вересків В'ячеслав Гук описує те, що в ніч Страстної П'ятниці побачила моя мама:


Крізь хмари просочилась сонця кров...


Щороку людство наново переживає трагедію розп'яття Божого Сина. Але найтонше відчувають це поети:


Крізь хмари просочилась сонця кров

зросила тіло смертне на хресті...

В'ячеслав Гук належить до когорти письменників високого поетичного рангу. У програмі "Слово" Першого національного - УТ-1 його вірш "Біла тінь" став в один ряд із творами класиків - Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Олени Пчілки, Івана Світличного, Бориса Грінченка, Ліни Костенко, Юрія Іздрика...


Талант В'ячеслава Гука - не повсякденного масового вжитку. А тому літературний шлях таких вибраних має власні особливості.







 





четвер, 2 квітня 2015 р.

I am looking for a person who has an interest to stay with me famous in literature

I am looking for a person who has an interest to stay with me famous in literature. And who can help promote me to print my books.
I have an interesting proposal for tradure my novel "Efemeria" in English and printed in England.
If you have questions write me private. - Ol.Olesya@gmail.com
Thanks to all those who read my information and who I can help promote.

Cerco una persona chi ha interesse stare famoso con me in literatura. E chi riesce mi autare stampare miei libri. 

Ho una proposta interessante per tradure mio romanzo "Efemeria" in lingua Inglese e stampare in Inghilterra.
Se avete domande mi scrivete privato. - Ol.Olesya@gmail.com
Grazie a tutti chi legge mio informazione e chi mi riesce autare.