Таємне кохання? Може й так! Однак я, коли писала це оповідання, не задумувалася над тим, що поміж авторськими ляльками, нумізматикою, декоманією і архітектурою заплуталося таємне кохання.
Але ж як приємно: анонс мого твору "Про що мовчала Маргіт" - на обкладинці. Дякую, "ДНІПРО"!
http://www.dnipro-ukr.com.ua/
У ЗАДЗЕРКАЛЛІ ЧАСУ...
У задзеркаллі часу сіно пахне весняною травою. Сухий хліб смакує як щойно спечений. Сонячний ранок налаштовує на погожу днину. Попри прогнози синоптиків на негоду увечері. Скрип старих стільців заколисує дотиком до непізнаного. Патрик Свейз вправно танцює свої "Брудні танці". Без жодного натяку на брутальність.
Шоколад солодкий. Без присмаку натуральної гірчі. Лісоруб не сокирить дуб, аби продати на меблі. Нові шкарпетки зворушують маленькою діркою на великому пальці. Їх хочеться роздерти так, аби було що латати. Мокре вбрання липне до тіла, не завдаючи незручностей - теплий дощ тішить дужче за теплий душ.
У просторі літає ілюзія годинотягучості. Роки замотано у барви юнацької безтурботності. Сніг із дощем, весна узимку чи зима навесні - усе у втіху, аби тільки вишневе варення було на столі. Іще далеко до розуміння, що вороння каркає на біду, а гриби рясно родять на війну. Польоти уві сні трансформують дійсність наяву.
Будинкові труби випльовують воду із ржавчиною. На конвертах, що приходять "звідти" - марки Польщі, Болгарії, Чехословаччини. Почуття дружби і любові не підпорядковуються національній приналежності. Світ спокушає своїм розмаїттям та інакшістю. Разом із Берлінською стіною падають кордони дитячої наївності.
У задзеркалля часу зазирають помережані смутком і радістю думки.
13.02.2016
https://www.facebook.com/%D0%9E%D0%9B%D0%A3%D0%9A%D0%90-176567169149767/?ref=bookmarks
І знову моя творчість у літературно-художньому журналі "Дніпро". У лютневому номері -
Авторські ляльки, антикварні речі, рідкісні монети... і... Маргіт. Хто така Маргіт і який стосунок вона має до всього цього читайте у моєму новому творі
ПРО ЩО МОВЧАЛА МАРГІТ
Моїй дорогій подрузі-лялькарці Катерині Кириловій
"Маріаннин погляд міцно зачепився за ляльку. Вона спинилася біля неї подивована, за якою іронією долі модерна красуня, майстерно створена чиїмись руками, опинилася тут. Її місце на ляльковому фестивалі чи ярмарку. Але аж ніяк не в галереї антикварних речей. Серед старих столів, креденсів, годинників, порцеляни, срібних столових наборів, великої кількості монет - свідків давно минулого часу сучасна авторська лялька виглядала інопланетною прибулицею. Безперечно, за ціною вона поступалася вартості кожної окремої одиниці наявного тут антикваріату. Однак у власній авторській ексклюзивності була неповторною. І хто знає, скільки коштуватиме, якщо її продаватимуть через століття. У широко розкритих, кольору стиглої вишні, неймовірно живих очах ляльки, в обрамленні довгих густих вій, застигли сльози. Її тоненькі пальчики торкалися обличчя. Із правого плечика звисала кругленька жовта торбинка, із якої визирала мініатюрна книжечка. На обкладинці навіть прочитувалося дрібним шрифтом надруковане ім'я автора - Марк Леві. Назва твору ховалася в торбинці. Маріанна несвідомо потягнулася до ляльчиної торбинки і, вхопивши пучками двох пальців книжечку, витягнула її звідти. Марк Леві "Геніальність на замовлення". Книга величиною з дівочий мізинець навіть розкривалася, але тексту, звичайно, на її сторінках не було. Зате намальована на білій обкладинці рука міцно стискала перо, а з-під нього врізнобіч розліталися жовті і блакитні птахи-думки. Зачудована Маріанна забула, де знаходиться. До реальності її повернув сторонній пильний погляд. Підвела голову. Її великі, як казала колись мама, на півобличчя блакитні очі зустрілися з примруженими карими очима власника галереї. Заклякла як впіймана на гарячому і вже й не знала, що робити з орігамі книжечкою, яку досі тримала в пальцях. Врешті простягнула її йому:
- Я читала цю... - розпочала, затнулася і розсміялася... - тобто не цю... а справжнє видання Леві "Геніальність на замовлення".
Чоловік також якось сумно всміхнувся і розуміюче кивнув. А Маріанна поспішила додати:
- Але книжка - лише... лише... - вона шукала вдале слово - лише чарівний аксесуар надзвичайної ляльки. Так! Насамперед мене зацікавила власниця книжечки. Якось вона не надто вписується серед усіх цих поважного віку речей. - Ковзнула поглядом по тридцятисантиметровій модерній красуні, зодягненій в рожевий оксамитовий сарафанчик до колін, у блакитних чобітках на струнких ніжках. Сумне, з повними сліз очима і відкритим чолом, обличчя обрамляло довге чорне волосся.
- А вона не продається. - Антиквар уважно глянув на Маріанну.
- Не продається? - Розгубилася молода жінка.
- Ні...
- А чому? Навіщо ж вона тут виставлена?
- Кампарі...
- Що? - Не зрозуміла Маріанна.
- Якщо дозволите одного вечора пригостити вас коктейлем "Кампарі", розповім вам усе, що цікавить про Маргіт.
- Маргіт... Хто така Маргіт?
Він не відповів, відвернувшись, аби приділити увагу покупцеві, який зацікавився монетами. Маріанна ще якусь хвилю потопталася у приміщенні. Однак поміж продавцем і покупцем зав'язалася така довга розмова про наявні в антиквара монети-мули, що вона врешті покинула крамничку. У найближчій кав'ярні за столиком на вулиці посмакувала какао, витягла з торбинки кулькову ручку і на серветці з жіночим профілем написала своє ім'я та номери телефону. Залишивши щедрі чайові, попросила офіціанта віднести серветку антикварові. Вийшла з кав'ярні і швидким кроком попрямувала в протилежний бік..."
http://www.dnipro-ukr.com.ua/
Таємне кохання? Може й так! Однак я, коли писала це оповідання, не задумувалася над тим, що поміж авторськими ляльками, нумізматикою, декоманією і архітектурою заплуталося таємне кохання.
