Translate

неділю, 13 березня 2016 р.

ЖИТТЯ БЕЗ ПІЦИ

"Розпочався третій тиждень смакових обмежень. Третій тиждень без піци. Не якої-небудь, а справжньої смачнючої італійської. Шлунок волає припинити знущання, а свідомість стійко опирається - не піддавайся, кріпися, ти вистоїш. На допомогу шлункові приходить пам'ять, вимальовуючи в уяві картинки піци "Quattro formaggi", лише кілька місяців тому внесеної у список пріоритетних. Ммм... Quattro formaggi... чотири сири. Коханий італієць стандартним набором із чотирьох сирів точно б обмежився. Сири - те, чому він надає перевагу в їжі. Але я не він. Мені до чотирьох сирів праглося ще прошутто крудо. І замовляла я цю піцу саме в такому наборі. Смакові рецептори намагаються відновити призабутий смак. І тут свідомість піддатливо послаблює опір, дозволяючи пам'яті побавитись картинками піци з ресторану-піцерії Фабіо. Вона, капосна, добре знає, що в заклад чоловікового кузена ми вибираємося не частіше двох-трьох разів у рік. Із-за його неблизького розташування від нашої домівки. Тому й дозволяє згадати особливу піцу, що готують тільки там. Тонюсінький крихкий корж випікається у формі довгої хлібної паляниці. І складники до неї там пропонуються не такі як у решті піцерій. Але не в складниках смак. У піцеріях із складниками італійської піци можна фантазувати на власний розсуд, замовляючи додати чи, навпаки, забрати щось із пропонованого. Мені часто то в одній, то в іншій піці не вистарчає руколи. І її щедро, на моє прохання, викладають зверху замовленої піци. Однак секрет особливого смаку піци у закладі Фабіо саме в отих тоненьких крихких коржах.
Ммм... як довго триватиме моя відмова від піци? Можливо, до першої, принесеної чоловіком додому? Або ж до першої піцо-зустрічі з Робертою? Наразі, поки мій італієць мотається по відрядженнях, свідомо відкладаю зустріч з італійською подругою. І задурюю свій вимогливий шлунок манюсіньким шматочком горгонзоли. Навіть у дні дієти бувають свята ..."

(Уривок із оповідки "Життя без піци". "Mia Italia. Відчуження")

середу, 9 березня 2016 р.

ШЛЯХАМИ АКАДЕМІКА ВОЛІ


Шевченко-поет... Шевченко-художник... Шевченко-людина...
Багатогранного Шевченка з його людськими почуттями намагалися пізнавати львівські художники, які 1997-го року здійснили першу поїздку по Україні Тарасовими шляхами. А в наступні роки потягнувся ланцюжок мандрів у Литву, Санкт-Петербург, Казахстан. Із особистих розповідей мистців Євгена Манишина, Ореста Скопа, Петра Сипняка, Михайла Демцю, Михайла Безпальківа, Володимира Патика, Зеновія Кецала, Ореста Косара, Марти Луків, Віктора Стогнута, Олександра Коровая, Олександра Крохмалюка, Сергія Міхновського, Юрія Лесюка, Любові та Володимира Яцківих, Ігоря Гавришкевича, Дмитра Парути та ініціатора поїздок, тодішнього директора Львівського палацу мистецтв Романа Наконечного, із аналізу листів і щоденникових записів Тараса Шевченка багато років тому народилася моя книжка "Шляхами академіка волі", видана Музеєм Тараса Шевченка Львівського палацу мистецтв 2012-го.


Трішки вам малознаного про Тараса...

"От ми спізнаємося, дружимося, переходимо на "ти", а наостанку заходять між нами фінансові зносини. (Йдеться про Василя Апрелєва, "ротмістра кавалергардського полку).

Він мені замовляє свій портрет. Я згоджуюся, щоб він, приїздячи до мене на сеанси, привозив власне снідання, що складалося з 200 устриць, четвертини холодної телятини, 6 пляшок портеру та 1 пляшки джину. Все це по-дружньому з'їдалося й випивалося протягом сеансу. Третій сеанс розпочали ми на "ти" і скінчили його шампанським. Я був у захопленні від друга-аристократа. Скінчилися сеанси, йду я до друга взяти мзду. Другові ніколи, нікого не приймає. Вдруге - те ж саме, втретє, вчетверте, і так до десяти разів - те ж самісіньке. Я плюнув йому на порога та й ходити кинув. Таких приятелів було у мене багато і, як на підбір, все люди військові". (Із "Щоденника" Т. Шевченка від 2 липня 1857 р.)
Леся Олендій "Шляхами академіка волі"
https://issuu.com/kobzarmuseum/docs/shljahamy


четвер, 3 березня 2016 р.

ДЯКУЮ!

Письменника формують кілька складових: цікаві ідеї та натхнення, друк написаних творів і власні читачі. Усі ці ланки тісно взаємопов'язані. Бо без виходу написаних творів у світ і своїх шанувальників письменник відбутися не може. 
У міжнародний день письменника, насамперед, щиро ДЯКУЮ тим, хто мене друкує і тим, хто з цікавістю читає! Ви - моя сила!

середу, 2 березня 2016 р.

ГОЛУБИ

Сьогодні разом із ранковим сонечком у мої двері постукала приємна несподіванка. Так, так, я не обманюю. Звичайно, я очікувала на друк цього оповідання. Але зовсім не сподівалася на його вихід у березневому номері. Саме тому мене так переповнюють емоції. Із радістю ділюся ними з вами.

"Марічко... мою силу духу підтримують лише голуби. Коли вони радісно туркочуть за вікном - що птаство може знати про людський смуток? - закриваю очі і думками лину у наше дитинство. Ось ти стоїш перед замком, твоє сопрано здіймається у простір, понад історичними мурами. А я приманюю голубів, непомітно кидаючи на землю зерно. Така собі приємна ілюзія, що то вони так на твій спів злітаються. Понад власне бажання писати, хотів, аби ти співала". "Зенку, твою хитрість із заманювання голубів я розгадала. Однак вдавала, що нічого не помічаю, щасливіючи приємністю від влаштовуваного тобою пташиного пошанування мого таланту. Ти - найкращий у світі брат". Цих останніх листів ми один одному ніколи не написали. Вони існують лише в моїй уяві..." 

http://www.dnipro-ukr.com.ua/