Дорогі Читачі! Рецензенти!
Усі, хто читав моє оповідання "Італійський нащадок" із збірки "Львів Кава Любов"!
Це оповідання у цю збірку про Львів мого авторства не могло бути іншим з кількох причин. Для мене Львів - місто, у якому я прожила багато років, навчалася, працювала журналістом й екскурсоводом. Я маю власні почуття до його атмосфери, до його давньої історії, які назавжди зацементувалися у моєму серці і такими й залишаться. Вибачте ті, кому не вистарчало Львова в оповіданні: вже п'ять років я не живу у ньому й не відчуваю його серцебиття. Тепер пояснення до тих, кому забагато "чужоземного" у тексті. Бо й я тепер - чужинка... Але є ще й інша причина. Оповідання повинно було бути "чужоземним", бо й Львів багато століть перебував не в складі України. Й італійські архітектори, які свого часу їздили до Львова на роботу, залишили в українському місті свою присутність у чудових історичних пам'ятках.
Оповідання не написане у стилі зразків української літератури? Даруйте, але, народжена українкою я ніколи не замикалася в обмеженому просторі і навіть, о, яке гріховне зізнання, завжди вважала себе космополіткою. І ще один момент, адресований тим, кому хотілося в моєму оповіданні прочитати про непорозуміння у стосунках різнонаціонального подружжя. Пошукайте собі на цю тему іншу літературу. Я собі такого завдання не ставила. У моєму оповіданні не повинно було бути конфліктів і їх там немає. Більше того, змальований в тексті тип стосунків нерідко трапляється поміж життєво мудрими чоловіком і жінкою.
І наостанок... купуючи цукерки ви не говорите продавцеві про те, яких не любите й не розповідаєте про них усім на кожному куті. Натомість замовлєте лише ті, які хочете. А ось тут без пояснень. Мудрі зрозуміють.
Ще раз дякую усім!
Добра, щастя і злагоди в кожну домівку!
