Присвячується усім "коментаторам", хто чув дзвін та не знає, звідки він і кому я у будь-якому випадку дякую за "відгуки", принаймні один вже такий є :) Аби стверджувати, що книга один в один повторює кінострічку, треба було або кінофільм дуже неуважно дивитися, або зовсім неуважно роман читати. В книзі є частини, яких, не зважаючи на те, що створено її за кіносценарієм, немає у кінострічці. Сюжет розширено завдяки моїм власним знанням про Італію і не тільки. А як можна не зауважити різницю в кінцівці кінофільму і роману для мене було б цілковитою загадкою, якби не наштовхувало на думку про те, що авторка коментаря взагалі книжки в руках не тримала, а написала його на чиєсь замовлення. Що ж... і за це дякую - це також вияв уваги до моєї творчості :)
Нижче наводжу один із (!) уривків роману, що не відповідає жодному кадрові у фільмі:
"... Дарина присіла на лаві біля будинку й поринула думками у спогади двадцятирічної давності. Скрипка, бубни, цимбали. Гуцули й гуцулки у пишному вбранні: вишитих сорочках, спідницях, штанях, кептарах. Дівчата з багатими в’язками яскраво червоних коралів на грудях. Радість у Дарининих очах. Їй понад усе хочеться, аби гуцули танцювали навколо неї з Дмитром свій запальний аркан, посвячуючи його в чоловіки. Але тоді, коли вона за нього заміж виходила, аркан як гуцульський танець, як і тепер, вже танцювали лише на сцені. Найголовніший день її життя. Обряд виводин молодої під депресивні слова весільної обрядової співанки:
Нижче наводжу один із (!) уривків роману, що не відповідає жодному кадрові у фільмі:
"... Дарина присіла на лаві біля будинку й поринула думками у спогади двадцятирічної давності. Скрипка, бубни, цимбали. Гуцули й гуцулки у пишному вбранні: вишитих сорочках, спідницях, штанях, кептарах. Дівчата з багатими в’язками яскраво червоних коралів на грудях. Радість у Дарининих очах. Їй понад усе хочеться, аби гуцули танцювали навколо неї з Дмитром свій запальний аркан, посвячуючи його в чоловіки. Але тоді, коли вона за нього заміж виходила, аркан як гуцульський танець, як і тепер, вже танцювали лише на сцені. Найголовніший день її життя. Обряд виводин молодої під депресивні слова весільної обрядової співанки:
Зашуміла
буковинка, єк си розвивала,
Заплакала
дівчиночка, єк си виддавала.
Ой
не шуми, буковинко, та й ни розвивайси,
Ни
плач, ни плач, дівчиночко, та й ни виддавайси...
...Заплакала
дівчиночка у третю середу
Єк
вдарила лиха доля у личко спереду.
... Їй зовсім не хотілося, аби на її весіллі співали
про лиху дівочу долю. Дарина воліла чути не співанки голосіння-оплакування, а
пісні радісні й веселі. Нехай і не про кохання, а про любов до рідної Буковини.
Із пам’яті виринули слова пісні у виконанні її уславленої землячки «Мій рідний
край Черемоша й Прута (Буковина)». Дарина й не завважила, як упівголоса почала
наспівувати:
Там,
де гори, полонини,
Де
стрімкі потоки річок,
Де
смерічок ген розмай,
Ллється
пісня на просторі.
Вільна,
сильна, наче море,
Про
мій милий рідний край.
І
у синю даль
Понад
горами лине пісня ця!
Про
чудовий край,
Чарівний
край Черемоша й Прута!
Край,
мій рідний край,
Пісенний
край завзяття і труда.
Ти
— моя любов, ти рідна матінко-моя земля!
— Мамо, у тебе — чудовий
голос, — присіла біля неї Мирося. Всміхнулася доньці самими кутиками вуст і
прошепотіла:
— Розкажу тобі одну
таємницю. Але не про пісні і не про співання. А про танці. Існує така життєва
мудрість: якщо хочеш пізнати людину — запроси її на танець. Бо кожен танцює так,
як живе. Якщо тобі з хлопцем добре танцюється, то і житися буде добре. Якщо
тобі підходить його ритм у танцях, то підійде і в житті.
— Правда? То правда, мамо?!
— Радісно-збуджено вигукнула Мирося. — Якщо правда те, що ти кажеш, то дуже
файно. Бо ми з Михасем завжди танцюємо в одному ритмі. І навіть шпортаємося
однаково.
Дарина пригорнула до себе
доньку й поцілувала її у маківку..."
https://www.facebook.com/%D0%9E%D0%9B%D0%A3%D0%9A%D0%90-176567169149767/
https://www.facebook.com/%D0%9E%D0%9B%D0%A3%D0%9A%D0%90-176567169149767/
