Не було нічого навколо. Лише шоу феєрверків невідривно й бездумно тримало увагу, зупинивши час на миті. Миті, що є єдиним мірилом людського життя.

-… свої фотополотна Зоряна Розумовська-Мазуренко об’єднала таким знайомим нам усім і водночас загадковим словом «Переродження», - куратор виставки без жодних зусиль тримав увагу прибулих на відкриття. В галереї стояла така тиша, що було чутно як крутив механізм життя маленький годинник над входом. - Я не скажу про концепцію виставки краще, ніж сказала про неї сама авторка:
«То було у провінційному містечку на півночі Італії, десь у Ломбардії. Не пригадую його назви. Пригадую лише – дійство відбувалося посеред озера. Італійці називають це «спетаколо ді піротехніка» - піротехнічна вистава, перекладаючи на українську. По-простому – «фуокі» («феєрверки»). Після півгодинного очікування над озером заяскравіло. Спершу небесну чорноту розірвали букети різноколірних світлячків, що осідали на озеро золотим порохом. Потім із озера здійнялися і врізнобіч полетіли прудкі світлові зелені та жовтогарячі хвильки з голівками на кінці. Дуже схожі на сперматозоїди. Яскраві струмені, що вилітали з двох розміщених посеред озера плавальних суден, розпорошувалися у різні боки тоненькими ниточками світла і нанизаними на них світловими кульками. У той час озерна гладь переливалася веселкою кольорів. Після них із кожного човна в небо вирвалося по п’ять золотих доріжок, перехрещуючись із золотопадом феєрверків, що летіли на зустріч їм із неба, утворюючи картину перехресних вогнів, перетворюючись у нечисленні падаючі зірки і трансформуючись у золотий порох. Феєрверки повсякчас змінювалися так само як підібраний організаторами піротехнічного шоу музичний супровід. Не було нічого навколо. Лише шоу феєрверків невідривно й бездумно тримало увагу, зупинивши час на миті. Миті, що є єдиним мірилом людського життя. Мої роботи об’єднала мить, що збивши воєдино усе пережите і набуте стала миттю просвітлення. Миттю переродження».
Леся Олендій, "Ефемерія"

До посту "Іронія долі" - http://www.litgazeta.com.ua/node/3054

Знаєте, що я побачила?

Отой мій пост "Іронія долі" у соцмережі як лакмусовий папірець для відповіді на запитання, яку я зрештою знала й без цього тестування - "Чи маю я справжніх друзів у літературі?!".
Лише один лайк і один коментар від письменника й автора статті, яку можна прочитати за нижченаведеним лінком. А я з ним у реальності й не знайома. Он як буває...

http://www.litgazeta.com.ua/node/3054

P.S. А комента його звучить ось так - В'ячеслав Гук Відмова видавництва може спровокувати талановитого письменника "писати як усі", але тут, гадаю, треба зупинитися, не зважати на це, просто працювати над текстами так, як підказує душа. Є десятки прикладів у світовій літературі, коли письменнику "відмовляли" видавництва. Найяскравіший приклад - Колін Маккалоу і її геніальний роман "Тернові птахи".

Іронія долі...

Знаєте, що таке іронія долі? Це коли ти несподівано віднаходиш на міжнародному сайті інформацію про себе, написану англійською мовою про свою спецвідзнаку у міжнародному літературному конкурсі, а реальність така, що видавництва, до яких звертаєшся з питанням друку цього роману, відмовляються його друкувати, пояснюючи некомерційністю видання.
І тоді розумієш - он як виглядає насправді реальність книги для немасового читача...

http://ukrainegoodnews.com/ukrainian_writers_novel_received_an_international_award.html

Момент для спілкування з Ошо

"Яка різниця, хто сильніший, хто розумніший, хто красивіший, хто багатший? Адже, зрештою, має значення тільки те, щаслива ти людина чи ні". (ОШО)

10 кращих порад від Ошо:

1. Люди сприймають все так серйозно, що це стає тягарем для них. Вчіться більше сміятися. Сміх такий же ж святий, як і молитва.

2. Кожна дія веде до негайного результату. Просто будьте пильні і спостерігайте. Зріла людина - той, хто спостерігав за собою і знайшов, що для нього правильно і неправильно; що добре і що погано. І завдяки тому, що він знайшов це сам, у нього є величезний авторитет: навіть якщо весь Світ буде говорити щось інше, для нього нічого не зміниться. У нього є власний досвід, на який він може опиратися, і цього достатньо.

3. Всі ми унікальні. Ніколи ні в кого не запитуйте, що правильно, а що неправильно. Життя - експеримент, під час якого слід з'ясувати, що правильно, що неправильно. Іноді, трапляється, вчините неправильно, але це дасть відповідний досвід, від якого тут же отримаєте користь.

4. Бувають моменти, коли Бог приходить і стукає у ваші двері. Це і є любов - Бог, який стукає у ваші двері. Через жінку, через чоловіка, через дитину, через любов, через квітку, через захід або світанок ... Бог може стукати мільйонами різних способів.

5. Бажання бути незвичайним - це дуже звичайне бажання. Розслабитися і бути звичайним - по-справжньому незвично.

6. Життя - це таємниця. Її не можна передбачити. Але є багато людей, яким хотілося б жити передбачуваним життям, бо тоді не було б страху. Все було б визначено, не виникало б сумнівів ні в чому.

7. Спочатку станьте усамітненим. Спершу почніть отримувати задоволення від самого себе. Спершу станьте таким справді щасливим, що не буде мати жодного значення, якщо ніхто не прийде до вас; ви повні, переповнені. Якщо ніхто і не постукає у ваші двері, то все одно все гаразлд - ви нічого не втрачаєте. Ви і не чекаєте, що хтось прийде і постукає у ваші двері. Ви вдома. Якщо хтось прийде до вас - чудово. Якщо ніхто не прийде - чудово. Тоді ви можете йти на відносини з іншими. Тепер ви можете робити це як господар, а не як раб, як імператор, а не як жебрак.

8. Якщо ти багатий не думай про це, якщо бідний - не приймай свою убогість всерйоз. Якщо ти здатен жити в світі, пам'ятаючи про те, що світ - це лише вистава, ти будеш вільним, тебе не торкнуться страждання. Страждання - результат серйозного ставлення до життя; блаженство - результат гри. Сприймай життя як гру, радій йому.

9. Сміливість - це рух у невідоме, незалежно від усіх страхів. Сміливість - це не безстрашність. Безстрашність приходить, коли ви стаєте сміливішим і сміливішим. Це вище переживання сміливості - Безстрашність; сміливість, що стала абсолютною. Але на початку різниця між боягузом і сміливцем не так вже й велика. Єдина відмінність в тому, що боягуз слухає свої страхи і підкоряється їм, а сміливець залишає їх осторонь і рухається далі. Сміливець йде у невідоме, незважаючи на всі страхи.

10. Ви змінюєтеся кожен момент. Ви - ріка. Сьогодні вона тече в одному напрямку і кліматі. Завтра - в іншому. Я жодного разу не бачив одного і того ж обличчя двічі. Воно змінюється. Воно постійно змінюється. Але треба мати проникливі очі, щоб це бачити. Інакше опускається пил, і все стає старим; здається, що все вже було.

1. 
   

Я світові набрид, А світ набрид мені. Шарль Орлеанський

Як і анонсувалося - Мішель Уельбек "Карта і територія".

"... Потім усе вщухає, тільки трава хвилюється од вітру. Цілковита й остаточна перемога рослин".
Смачно! Віртуозно! Корисно! Пізнавально! Цікаво! Енциклопедично насичено, але без занудства! Особливий післясмак. Чого тут тільки немає на 345 сторінках оповіді! Не читаю анотації, аби не прив'язуватися до змісту. 
Я світові набрид,
А світ набрид мені.
Шарль Орлеанський
Таким епіграфом розпочинається роман про життя француза Жеда Мартена. Від детального опису окремих днів життя свого героя, у т.ч. - приватних зв'язків, глибоких описів його професійних захоплень - ексклюзивного фото, а через десять років - художньої творчості, автор "перемотує кадри" через роки, вводячи поміж тим інших персонажів. Завдяки постаті Жедового батька читач поринає у світ архітектури, а в підсумку копирсання у його приватних смаках автор ненав'язливо, на прикладі ниткою протягненого через роман образу ластів'ячого гнізда, на власний лад резюмує - усі наші "збоченства" родом із дитинства. Ніби й нічого нового не сказав. Але як стилістично вправно це подав! Найнесподіванішим із введених у роман героїв є... письменник Мішель Уельбек. На перший погляд видається, що автор ніби прагне показати читачеві самого себе з боку. Привідкрити читачам таємниці власного світу. Професійні стежки самітника Жеда Мартена на кілька дотиків перетинаються з професійною діяльністю уславленого самотнього письменника. Двоє відгороджених у власних світах від суєти навколишнього людей дарують один одному нетривке цікаве перебування разом. Здається, вже й з цього я багато пізнала і взяла для себе. Аж ні! Частина третя роману потрясає мізки несподіваним поворотом сюжету. У ній автор... вбиває самого себе. По-звірячому жорстоко чи мистецьки жорстоко? "... це досить убоге наслідування Поллока. Кшталти і патьоки наче й такі самі, та розташовані вони сяк-так, без будь-якої сили і життєвої снаги." - Охарактеризує вбивство великого письменника з погляду власного мистецького бачення Жед Мартен. Без Жеда поліція ще б довго вовтузилася, перебираючи причини вбивства письменника. Але хто ж все-таки виконавець? Ніхто з раніше описаних героїв. Ім'я його випливе лише через кілька років. А автор мистецьки доведе свою розповідь до останніх днів життя Жеда Мартена.
"Отож творчість Жеда Мартена останніх років його життя слід розглядати як ностальнійну думку, присвячену присмеркові індустріальної доби у Європі, а також, якщо поглянути ширше, тлінному й минущому характерові будь-якого витвору людських рук. Утім, цього тлумачення не досить, щоб змалювати ті тоскні відчуття, які охоплюють нас, коли ми бачимо цих зворушливих чоловічків на кшталт плеймобільних, які загубилися у просторі безмежної абстрактної футуристичної теорії, яка й сама кришиться і розшаровується, немовби розчиняючись у неозорому рослинному просторі, що прямує у безкраю далечінь. Глибокий смуток охоплює нас і тоді, коли ми бачимо, які зображення людей, що супроводжували Жеда Мартена в його земному житті, розпадаються під упливом негоди, гниють і врешті сходять унівеч, постаючи в останніх епізодах символами тотальної загибелі людського роду. Ось вони потопають, потім починають шалено борсатися, та за хвилю задихаються під рослинними пластами, що накочуються і накочуються на них. Потім усе вщухає, тільки трава хвилюється од вітру. Цілковита й остаточна перемога рослин".
Хух!!! Хочу ще такої смакоти!
P.S. Набір у літклуб розпочинається. Чим особисто вас зачепила "Карта і територрія"?

"Кожен повинен почуватися щасливим від того, що він про себе думає".

Приправа

Назвемо саме так. І на це є лише одна-єдина причина - бажання витворити блог змістовного і взаємоцікавого спілкування.Отож набрали повні груди повітря і з легкістю видихнули - якщо зайшли сюди і вам тут добре, будьте певні - ми знаходимося на одній хвилі думок і очікувань.

Літературна закваска

Амбіції присутні в кожному, хто прагне самоствердження. Але не завжди амбіції, що виводять окремих писак на літературні вершини, співрозмірні з рівнем їхнього таланту. Затерта народна мудрість "На кожен товар є свій покупець" чудово допасовується й до друкованої літератури. Не говоритиму за всіх, бо стадність (пом'якшено - колективізм або ще й по-іншому масовість) це те, від чого завжди намагалася триматися осторонь. Саме тому словосполучення "уславлений письменник/письменниця" для мене - порожні звуки. Нехай навіть у його/її творчомудоробку - десятки книг і кіносценаріїв. І причина не в тому, що я не поважаю чужих успіхів. Зовсім ні. Просто для мене визначальним у виборі автора, якого я читатиму, є його авторський стиль, а не конвейєрний процес видання книг. Але про смаки не сперечаються. .І я на своїй власній сторінці не витрачатиму ні слів, ні часу, ні власної енергії на обговорення творів письменників, чиїх книжок не читаю. На такі дискурси є чимало інших ресурсів. А цю сторінку я створила для того, аби віднайти власних читачів-книголюбів, які читатимуть і смакуватимуть мою "некомерційну" писанину.
І ше одне - якщо ви - любитель чистосюжетних романів про кохання - вам до інших авторів.
Через процес обговорення спільноцікавих книг, ми спробуємо створити наш власний клуб літературних вподобань.
Колись у розмові зі знайомою літераторкою в мене прохопилися слова "Кожен повинен почуватися щасливим від того, що він про себе думає". "Запиши ці слова", - почула в продовження діалогу. Пізніше я неодноразово прокручувала їх у власній голові. До чого кажу
це зараз? А от до чого - Я почуваюся щасливою від того, що пишу і як я це пишу. Добре усвідомлюючи, що писанина моя - не для широкого кола читачів.
Коротко для тих, хто не знайомий з моєю скромною літературною творчістю. Вона обчислюється двома друкованими книгами - найперша публіцистична "Шляхами академіка волі" і книжкою оповідок "Mia Italia". Час до часу поміж обговореннями прочитаних книг авторів світової літератури, я подаватиму на десерт уривки з власних вищезгаданих книг. Згодом перейдемо до мого відзначеного спеціальною відзнакою міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" і ненадрукованого наразі роману "Ефемерія". Чому не надрукованого? Тому що - "некомерційний", як мені відповіли в одному з трьох видавництв, до яких я зверталася з питанням друку. Зрештою, нічого нового для мене. Я заздалегідь знала, що роман "Ефемерія" - не для широкого загалу. Бо таким його й писала.Можна було б, звичайно, як Джоан Роулінг із своїм "Гаррі Поттером" й далі тормосити видавництва, аж поки серед тринадцяти не віднайдеться те одне, яке врешті, порадивши авторці пошукати інше заняття, ризикнуло таки видати її першу книжку. Наразі я ще не поставила остаточної крапки у пошуках.

І на ваші роздуми - нашу наступну балачку я присвячу обговоренню роману французького автора Мішеля Уельбека "Карта і територія". Маю свіжі враження, бо щойно кілька днів тому його дочитала.
P.S. Книжку на фото, яку мені минулого року так "активно допомагав читати" мій котик Джек, ми також обговорюватимемо під час однієї з балачок. А наразі -
 "Кіт на цьому світі
Це модерний тотем
А іноді й декоративний
...Вн багато може розповіти про еволюцію, цивілізацію та всі інші сутності із закінченням "-ція". Людина не дуже то й прогресувала від своїх початків: завжди кажуть, що людина існує невипадково і що боги здебільшого прихильно спостерігають за її призначенням". 

 "Елегантна їжачиха" Мюріель Барбері.

https://www.facebook.com/pages/%D0%9E%D0%9B%D0%A3%D0%9A%D0%90/176567169149767