Недоречність або Пікассо у Львові

Недоречність

або Пікассо у Львові

Туристичні маршрути, місця і міста набувають особливої ваги і цікавості для мандрівників у зв'язку з уславленими особистостями, які там народилися, проживали чи бували. 

Пройтися кімнатами львівського помешкання, де жила і якими ходила українка, яка співала в найвідоміших операх світу, ковзаючи поглядом по речах, яких торкалися її руки, сценічному костюмі "Мадам Батерфляй", вбрана в який вона власним талантом і власними здібностями у міланській"Ла Скала" подарувала нове життя опері Пучіні. Вслухатися в голос Соломії Крушельницької, що лунає в стінах її помешкання зі старої платівки, відчувачи її невидиму присутність і власне хвилювання.

Черпнути згусток позитиву, що струменить від львівського пам'ятника  художникові-самоукові Никифорові Криницькому. 
"Никифор Епіфаній Дровняк, знаний також як Никифор Криницький - художник, чиє ім'я стоїть в одному ряду з іменами художників-примітивістів Ніко Піросмані, Анрі Руссо, Марії Приймаченко... 
Народженого у містечку Криниця лемка Никифора під час операції "Вісла" кілька разів вивозили з рідної землі. А він щоразу пішки повертався назад...". Никифор Дровняк до Львова має стосунок лише тим, що він, убогий за життя, без освіти, але надзвичайно талановитий український художник заслужив собі посмертне вшанування в українському місті мистців. 

Весело пірнути рукою в кишеню скульптури популярного у ХІХ столітті австрійського письменника Леопольда фон Захер Мазоха, наклади книжок якого в той час перевищували наклади Толстого, Шевченка та інших знаних авторів разом узятих. О, цей своє увіковічнення в місті левів заслужив фактом свого народження тут.

Список можна продовжувати. Серед застиглих у львівських скульптурах постатей приналежні до Львова художник Іван Труш і письменник Іван Франко, історик та президент УНР Михайло Грушевський, композитор Володимир Івасюк, відновник українського книгодрукування Іван Федорович (знаний як Іван Федоров) ... Інші "прописалися" в західноукраїнському місті власним вкладом в національну історію, літературу, культуру - Степан Бандера, Тарас Шевченко...

І серед усіх цих українських скульптур-постатей вирізняється одна, яка немає ні найменшого стосунку до українського Львова - світового імені художника Пабло Пікассо. Її приписують до цікавинок туристичного міста. Збита з пантелику, намагаюся віднайти в комірках власної пам'яті бодай найменший вузлик зв'язку. Анічогісінько. Можна вигадати безліч пояснень з'яви скульптури Пікассо біля однойменного львівського клубу - любов'ю численних шанувальників іспансько-французького художника в історичному українському місті, пропагандою позбуватися залежності від куріння, або й що Пікассо, який, що найреальніше 99,9% із 100% навіть ніколи не здогадувався про існування такого міста, дуже мріяв у ньому побувати. 

Пам'ятник цікавий, так. Скульптурний Пікассо ідеально відтворює образ свого уславленого покійного оригіналу. А далі в пізнавальності пробіл. Бо український клуб "Пікассо", скільки б світлин художника не вивішував, однаково ніколи не зможе похвалитися тим, що багато років тому в його стінах, нехай й під іншою вивіскою кавував маестро Пікассо. Жодної прив'язки до міста. Жодних реальних зачіпок між Львовом і Пабло Пікассо. Доречність його пам'ятника в українському туристичному Львові така ж сама як могла б бути доречність пам'ятника Соломії Крушельницькій у французькому туристичному містечку Мужен (Mougins), де проживав Пікассо і де ніколи не бувала українська оперна діва. Скульптури Крушельницької на альпійському Лазурному березі немає. Бо там про неї навіть не знають. Так само як у Львові не знають про приналежність Пікассо до галицького міста. Однак...

Фото google.com та Lesia Olendii