«Підземне царство метро»

«Підземне царство метро» – сьома збірка оповідань двадцяти одного сучасного автора з серії «Дорожні історії» видавничої групи КМ-Букс вже у продажі на сайті видавництва. У неї ввійшло два моїх оповідання - «Ave Maria» і «Стрілки показували північ». 

"...Джонні до поїздок у метро Крістіна призвичаїла з двох причин: задля задоволення власних інтересів пошуків і тлумачення небачених раніше графітті. І, враховуючи апетити собаки, раз у тиждень влаштовувала виїзди спеціально для нього - на закупи на один із ста міських ринків.

Художньо розмальовані стіни метрополітенівської підземки її вабили як не вабила жодна художня галерея. Вдивлялася у гігантські малюнки ніби читала афоризми. Ось хлопчик-мандрівник разом зі своїм собакою спинився біля дорожнього вказівника, вдивляючись у простір попереду. "Однією і тією ж дорогою, за одним і тим же ж вказівником кожна людина самостійно проходить власний, відмінний від інших, життєвий шлях"...

Уривок з оповідання «Стрілки показували північ»

https://kmbooks.com.ua/book?code=717596

ОКЕАН...

ОКЕАН...

Думаючи про тебе, вона розпізнає твоє обличчя на вітрилах судна, що колишеться на хвилях моря. Вас єднає телепатичний зв'язок на рівні відчуттів і думок. Між півднем і північчю.
На її території дощить. На твоїй - серпнева спека. На перетинах ліній серця кілометри - ніщо. Мартини в своєму крику доносять до тебе її ненаписані рядки. Несказані слова. 
Листаючи архіви прожитих почуттів, не знаходиш у них нічого схожого на теперішні. Вибух мозку, замикання на рівні інтелектів. У кожному сонячному промені, подуві вітру - вона.
Прибулиця з інших світів перевернула твій усталений устрій життя - вважай, бо летить сторчака. Ти ще самообманюєшся, намагаєшся задовільнятися еспрессо. Бажаючи пити з нею американо.
Вас поєднав Нью Йорк. У якому ви ніколи не були. Ні поокремо. Ні разом. Поїдете, якщо (коли) дійдете до пункту три? Не бійся. Твори. Слухай, як шумить океан...
09.08.2017

ПОРЯТОВАНІ

Ув'язнені тобою почуття почуваються затишно, позбавлені людського всезнаття.
У таємницях наших мрій та бажань достатньо простору для вільних польотів удвох. 
Розкриваємо кожен власний парашут. Стрибаємо униз і ширяємо понад хмаринами. 
Отримані дози адреналіну перевищують допустиму норму. Ситуація виходить з-під контролю.
Тримай мене міцніше у своїх руках. Закрий обійми на замок. Чуєш, будь ласка, не відпускай.
Надмір повітря у легенях запирає дихання. Порятуватися мусимо лише удвох.
Унизу - блакитна стрічка велетенського озера. Вітер відносить нас праворуч. Падаємо на берег. Разом.
Пам'ятаєш, як нам тут було особливо вперше удвох?
05.08.2017

ВТЕЧА

На тонкому тремтінні твого далекого подиху розправляються мої крила. Не коле під босима ногами стерня. 
На натягнутих тятивах недоказаних слів народжуються нові відчуття. Чотирикутник замкнеться двома кутами.
Свобода дій тішить, коли емоції не беруть верх над розумом. А гуляють самі по собі, нанизуючи радість як намистини.
Ти безнадійно намагаєшся втиснути себе у рамки. Ще не вірячи, що їх вже зруйновано надпотужними вітрами. 
У виставі на двох акторів для нас зрежисована цілковита імпровізація. "Кохання без правил" - висока гра.
Те, що відбувається за лаштунками, не для очей глядача. Обличчя без масок, слова без яскравих обгорток.
Втеча від себе - втеча в нікуди. Ти просиш мене не запитувати тебе про те, що з нами буде. Задихаюся у потоці твоїх слів.
Відмовляюся від порятунку... 
Буде... 
...буде усе...
30.07.2017 
https://www.facebook.com/writercpromoter/photos/a.285593588247124.1073741825.176567169149767/985335894939553/?type=3&theater