ТО Є НАШЕ...

ТО Є НАШЕ...

Твоя парасолька сьогодні така недоречна. Місто в обіймах стис густий туман
А від туману є лише один порятунок - втеча. Втеча туди, де він нас не наздожене. 
Не пручайся, пришвидши кроки. Не бійся, коли ми вдвох, все буде "гуд".
Перебігаємо міст. Зникаємо за поворотом. Нашими слідами наступні пройдуть.

Час закурити цигарку й поговорити. Про порвані біля моря у шторм сандалі 
Про розмиті, зведені вдень із піску, грізні мури фортечних стін, що нас не зупинять
Залишимо їх, вдихнемо на повні груди повітря із запахом бризу. Підемо далі
Туди, де місто шумить людськими голосами, які нас із тобою чужими назвуть. 

Незнайомі. Чужі для чужих. Тільки б для себе й один для одного були своїми
Розпізнавали присутність на подих у темряві, на вранішній погляд, на шепіт у галасі
І нехай собі міськими плітками старий трамвай торохтить. Яке нам хвилювання до них?
Ти тягнеш вгору бігунок на моєму чоботі. Я цілую тебе у потилицю. І то є - наше.  Тут.

Бачиш он ту кав'ярню через дорогу навпроти із казковими дверима кольору сонця? 
Там не зустрінеш такої темряви як в окремих кімнатах Театру-музею Далі
Там все просто і веселково кумедно як у дитячій кінострічці, де немає смутку.
Але нам затишно всюди і навіть там, де пензль Художника робить із мізками харакірі.
Тонемо один в одному на нашій дорозі у глибині наших спільних днів...
02.09.2015
Л.О.
https://www.facebook.com/pages/%D0%9E%D0%9B%D0%A3%D0%9A%D0%90/176567169149767?fref=ts