"ВИШНЕВА ВІХОЛА" ЧАСУ ЙОСИПА МАРУХНЯКА
За енним поворотом років відчуття хиткості і примарності земного буття час до часу стискає лещатами безповоротності. І для цього не обов'язково дошльопати до сімдесяти чи відчути гіркий присмак втрати дорогої людини. Іноді достатньо нашарувати ще один день народження на ланцюжок попередніх. І тоді ранковим похміллям приходить не головний біль від надміру випитого напередодні вина, а усвідомлення того, що ось цей світанок у цю мить - найреальніше щастя. Бо скільки ще їх таких попереду - невідомо. https://www.facebook.com/pages/Lesia-Olendii/630902830336841
Фотовиставка Йосипа Марухняка "Вишнева віхола" - авторська насолода усім і роздуми над усім, що вловлює зір і на що спрямовується об'єктив фотокамери. Цю насолоду і ці роздуми він нанизує на поезію свого улюбленого поета Богдана-Ігоря Антонича. Бо, як стверджує фотомитець, саме поезія Богдана-Ігоря Антонича "уже багато років спонукає мене дивитися на світ не просто, а трохи по-філософськи... У поезії Антонича є свідома стихія людського буття, міфотологічна фольклористичність, пов'язана з людиною і природою... "
Вишуканий соковитий смак авторської вишні фотомайстер пропонує скуштувати усім бажаючим. Але вишня - не персик, її елітний смак - із кислинкою - "Поєднання його (Антонича - Л. О.) поетичних рядків і моїх фотографічних картинок створюють певну нову емоційність, одне одного доповнюють".
У того, хто створює певний творчий продукт і в споживачів цього продукту, сприйняття зазвичай різниться. У моєму сприйнятті "Вишнева віхола" Йосипа Марухняка виразно розпалася на дві частини - одна з них - яскраво барвиста ода життю і всьому живому, інша - похмуро містична, що спонукає до роздумів над тимчасовістю нашої присутності на землі.
У тій частині експозиції, де фотомайстер у дуеті з уславленим поетом возвеличують красу життя, увагу, зокрема, привертають світлини - червоні голівки маків, що випинаються посеред зелені поля: "Горять скрипки в весільній брамі, на ній стобарвний прапор дня. Іду в захопленні й нестямі, весни розспіваної князь", стигле червоне яблуко спокуси з сльозинками роси на "носі" : "Захоплений дітвак, захоплений красою, один із тих бурлак, які живуть росою", сонце, що сходить над пшеничними засівами: "Та раптом чую: вище, тонше, стрункіше дзвонить ясна синь. Драконе місяцю, загинь! Ось білий бог ізходить - сонце"...
Світлини з елементами роздумів над плинністю життя - жовта троянда на тлі цегляної стіни: "І радісне й сумне минає, мов примара. Вже Бог кладе мене, мов скрипку, до футляра", схилена літами бабуся з родинним портретом "І день і вік однаково минають. Не задержать нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить", містична стара вигнута лавиця в парку, що знає безліч чужих таємниць: "Тремти в цей вечір забобонний, мов астролог, дивися в зорі! Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних пригорне ніч, вогонь і море!"...
Загалом експозицію "Вишнева віхола" складає тридцять дев'ять самостійних за змістом світлин, серед яких та, що має найпряміший зв'язок із назвою - сільська хатина у віхолі вишневого цвіту: "Де вечори з євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем".
Нова фотовиставка Йосипа Марухняка "Вишнева віхола", що експонується у львівському італійському подвір'ї за адресою Площа Ринок, 6 - ще одна сторінка в творчому доробку фотомистця.
Довідка
Йосип Марухняк - член Національної спілки фотохудожників України (НСФУ), художник міжнародної федерації фотомитців AFIAP, член Національної спілки журналістів України, член СОФУ (Світове об'єднання фотографів-українців), учасник та призер міжнародних та всеукраїнських фотовиставок.
За енним поворотом років відчуття хиткості і примарності земного буття час до часу стискає лещатами безповоротності. І для цього не обов'язково дошльопати до сімдесяти чи відчути гіркий присмак втрати дорогої людини. Іноді достатньо нашарувати ще один день народження на ланцюжок попередніх. І тоді ранковим похміллям приходить не головний біль від надміру випитого напередодні вина, а усвідомлення того, що ось цей світанок у цю мить - найреальніше щастя. Бо скільки ще їх таких попереду - невідомо. https://www.facebook.com/pages/Lesia-Olendii/630902830336841
Фотовиставка Йосипа Марухняка "Вишнева віхола" - авторська насолода усім і роздуми над усім, що вловлює зір і на що спрямовується об'єктив фотокамери. Цю насолоду і ці роздуми він нанизує на поезію свого улюбленого поета Богдана-Ігоря Антонича. Бо, як стверджує фотомитець, саме поезія Богдана-Ігоря Антонича "уже багато років спонукає мене дивитися на світ не просто, а трохи по-філософськи... У поезії Антонича є свідома стихія людського буття, міфотологічна фольклористичність, пов'язана з людиною і природою... "
Вишуканий соковитий смак авторської вишні фотомайстер пропонує скуштувати усім бажаючим. Але вишня - не персик, її елітний смак - із кислинкою - "Поєднання його (Антонича - Л. О.) поетичних рядків і моїх фотографічних картинок створюють певну нову емоційність, одне одного доповнюють".
У того, хто створює певний творчий продукт і в споживачів цього продукту, сприйняття зазвичай різниться. У моєму сприйнятті "Вишнева віхола" Йосипа Марухняка виразно розпалася на дві частини - одна з них - яскраво барвиста ода життю і всьому живому, інша - похмуро містична, що спонукає до роздумів над тимчасовістю нашої присутності на землі.
У тій частині експозиції, де фотомайстер у дуеті з уславленим поетом возвеличують красу життя, увагу, зокрема, привертають світлини - червоні голівки маків, що випинаються посеред зелені поля: "Горять скрипки в весільній брамі, на ній стобарвний прапор дня. Іду в захопленні й нестямі, весни розспіваної князь", стигле червоне яблуко спокуси з сльозинками роси на "носі" : "Захоплений дітвак, захоплений красою, один із тих бурлак, які живуть росою", сонце, що сходить над пшеничними засівами: "Та раптом чую: вище, тонше, стрункіше дзвонить ясна синь. Драконе місяцю, загинь! Ось білий бог ізходить - сонце"...
Світлини з елементами роздумів над плинністю життя - жовта троянда на тлі цегляної стіни: "І радісне й сумне минає, мов примара. Вже Бог кладе мене, мов скрипку, до футляра", схилена літами бабуся з родинним портретом "І день і вік однаково минають. Не задержать нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить", містична стара вигнута лавиця в парку, що знає безліч чужих таємниць: "Тремти в цей вечір забобонний, мов астролог, дивися в зорі! Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних пригорне ніч, вогонь і море!"...
Загалом експозицію "Вишнева віхола" складає тридцять дев'ять самостійних за змістом світлин, серед яких та, що має найпряміший зв'язок із назвою - сільська хатина у віхолі вишневого цвіту: "Де вечори з євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем".
Нова фотовиставка Йосипа Марухняка "Вишнева віхола", що експонується у львівському італійському подвір'ї за адресою Площа Ринок, 6 - ще одна сторінка в творчому доробку фотомистця.
Довідка
Йосип Марухняк - член Національної спілки фотохудожників України (НСФУ), художник міжнародної федерації фотомитців AFIAP, член Національної спілки журналістів України, член СОФУ (Світове об'єднання фотографів-українців), учасник та призер міжнародних та всеукраїнських фотовиставок.
