"Розпочався третій тиждень смакових обмежень. Третій тиждень без піци. Не якої-небудь, а справжньої смачнючої італійської. Шлунок волає припинити знущання, а свідомість стійко опирається - не піддавайся, кріпися, ти вистоїш. На допомогу шлункові приходить пам'ять, вимальовуючи в уяві картинки піци "Quattro formaggi", лише кілька місяців тому внесеної у список пріоритетних. Ммм... Quattro formaggi... чотири сири. Коханий італієць стандартним набором із чотирьох сирів точно б обмежився. Сири - те, чому він надає перевагу в їжі. Але я не він. Мені до чотирьох сирів праглося ще прошутто крудо. І замовляла я цю піцу саме в такому наборі. Смакові рецептори намагаються відновити призабутий смак. І тут свідомість піддатливо послаблює опір, дозволяючи пам'яті побавитись картинками піци з ресторану-піцерії Фабіо. Вона, капосна, добре знає, що в заклад чоловікового кузена ми вибираємося не частіше двох-трьох разів у рік. Із-за його неблизького розташування від нашої домівки. Тому й дозволяє згадати особливу піцу, що готують тільки там. Тонюсінький крихкий корж випікається у формі довгої хлібної паляниці. І складники до неї там пропонуються не такі як у решті піцерій. Але не в складниках смак. У піцеріях із складниками італійської піци можна фантазувати на власний розсуд, замовляючи додати чи, навпаки, забрати щось із пропонованого. Мені часто то в одній, то в іншій піці не вистарчає руколи. І її щедро, на моє прохання, викладають зверху замовленої піци. Однак секрет особливого смаку піци у закладі Фабіо саме в отих тоненьких крихких коржах.
Ммм... як довго триватиме моя відмова від піци? Можливо, до першої, принесеної чоловіком додому? Або ж до першої піцо-зустрічі з Робертою? Наразі, поки мій італієць мотається по відрядженнях, свідомо відкладаю зустріч з італійською подругою. І задурюю свій вимогливий шлунок манюсіньким шматочком горгонзоли. Навіть у дні дієти бувають свята ..."
(Уривок із оповідки "Життя без піци". "Mia Italia. Відчуження")
