НЕТУТЕШНІ або НІЦШЕ НІ ПРИ ЧІМ
- "Слабкі та невдахи повинні загинути... "
(3 - Фрідріх Ніцше "Антихристиянин"), - сказала вона. - Але з цим я категорично не згідна. До моєї ситуації більше підходить "Хто ж цей великий дракон, якого дух більше не хоче визнавати владарем і Богом? "Ти повинен" - так звати великого дракона". Я повинна!" (4- Фрідріх Ніцше "Так казав Заратустра") - Обпершись на його руку, вона підвелася на ноги.
- "Ніхто не повинен гинути! - Впевнено заперечив він. - Як нога?" - Поцікавився, коли вона твердо стала на п'яти.
- "Думаю, трішки коліно... пошкрябала... не більше".
- "Йти можеш?"
- "Звісно".
Обережно ступаючи по камінню, вона рушила з ним далі вниз.
- "Він таки хоче з відкритими очима спостерігати за всім, що відбувається у світі..."
- Хто він? Про кого ти говориш, Касю?
- Таке визначення Ніцше дав станові мандрівника. Якось так...
Ніколо спинився і здивовано подивився на Касю:
- Ти прихильниця Ніцще? Постійно його цитуєш. І саме в тебе народилася ідея спуститися з гори його стежкою.
- Зовсім ні. Колись багато його начиталася. А пам'ять у мене хороша, то й повідкладалося в голові... усіляке.
- Залиш в спокої його вчення... - Сказав Ніколо, якому було цілковито байдуже до філософії чоловіка, який колись першим топтав в Ез цю гірську дорогу, а тепер про це їм розповідає кожна інформаційна табличка з його портретом.
- А стежка, якою він ходив, то зовсім інше. Захотілося дотикнутися до природніх основ, що надихали його на описи образу надлюдини.
- То - чудова ідея завершити знайомство з середньовічним Ез спуском з гори цією стежкою. Вона сама по собі цікава навіть, якщо відкинути те, що її тут протоптав саме він.
- І все-таки стежка непротоптана... та ще й з купою каміння... туристи не здурили.
Далі йшли мовчки, уважно дивлячись під ноги, час до часу спиняючись, аби крізь гілля дерев зазнимкувати синіюче внизу море в обрамленні Альп. Внизу вона зі здивуванням прочитала, що вони спустилися з висоти більше дві тисячі метрів. Вгорі ледь видимими обрисами дотикалося до неба історичне село. Спортивним кроком обабіч проїжджої дороги пройшли ще два кілометри до сусіднього населеного пункту. У найближчому супермаркеті купили упаковку вина, сир Камамбер, баночку тунця, тістечка і приземлилися з усім цим на узбережжі. Час обіду минув, але в їхніх шлунках не було нічого крім кави. Кася підтримала ідею Ніколо влаштувати на найближчому узбережжі пікнік.
- То ти художник? - Запитала запиваючи вином Камамбер.
- Ні...
- Як ні?... - Вона хотіла ствердити, що те, що він малював вчора на узбережжі зовсім не аматорська мацьганина, але в останню мить прикусила язика і сказала - Значить вчора у мене було видіння. Ніколо, який малює, ні не італієць, ні не художник. Виявляється, й таке буває. А так... марево...
Він голосно і щиро розсміявся:
- Марево, яке сидить зараз поруч із тобою. Але я й справді не знаю, якої крові в мені більше - італійської, французької чи польської. Точно лише впевнений в своєму імені.
- Ого, як цікаво! А може ти такий самий поляк як Ніцше?
- Дався тобі той Ніцше! Може він і вигадав своє польське знатне походження, але моя бабуся Марися, батькова мати, справді була полькою. Кравчинею.
Кася слухала про незвичайну долю Марисі, яка покохала французького пекаря Поля і оселилася разом із ним у його рідному Грасі, куди Ніколо вперше приїхав аж по смерті дідуся та бабусі. І про Карла, який, виїхавши з Франції у юному віці, більше ніколи туди не повертався.
- Неважливо, яка кров в тобі намішана, важливо, яке виховання ти отримав. Тим ти і є за національністю..."
(Уривок із оповідання)
На фото Lesia Olendii - Ез
