ЖИТТЯ, КОХАННЯ І СМЕРТЬ У "САДУ ГАЛАТЕЇ"

ЖИТТЯ, КОХАННЯ І СМЕРТЬ У "САДУ ГАЛАТЕЇ"

 Такі книжки приносять естетичне задоволення, породжене читанням хорошого твору. Їх варто читати поміж супермодерною популярною прозою для того, аби відчути разючу різницю між літературою скоропроминальною і літературою, яка, щойно побачивши світ, вже вписала себе в часі.
Роман "Сад Галатеї" В'ячеслава Гука - глибоко психологічний твір. Така досить товстенька книжечка - добротне видання на 495 сторінок тексту і кілька сторінок приміток.
Події твору відбуваються у сучасній і повоєнній Латвії. Про що він? Не заглиблюючись у деталі - про все: про життя, про кохання, про злочин... .. А, насамперед, про пошук Героєм власного місця у світі, його роздуми про сенс буття і смерть.
Дмитро Павличко творчість В'ячеслава Гука оцінив як
"найвищого світового рівня проза, філософська глибінь якої сягає творів Томаса Манна та Хорхе Борхеса".
"Коли почалася війна, я мав двадцять сім років і думав тоді, що все те швидко мине, але, на жаль, я знову ж, як завжди помилився. Марта мала тоді двадцять три роки. Пам'ятаю, прибігла до мене на службу... і зі сльозами повідомила, що німці вже перетнули кордон її Польщі, а там у неї залишилися родичі... Я намагався її якось заспокоїти, але з того нічого не вийшло: Марта просто тихо плакала, як плачуть на похованнях. Минули роки, але той випадок я ще й досі пам'ятаю досить виразно...
Моя скарбниця завжди зі мною. Я не маю потреби ховати її десь, як, наприклад, ховають глибоко під землею у центрі Нью-Йорка сейфи федерального банку США, і тремтіти, що її поцуплять: це моя пам'ять. Я усвідомлюю жахну гріховність світу і ніколи не був на утриманні у власної долі, що, мабуть, і обумовлює теперішній мій душевний стан, але, щоби позбутися почуття тієї гріховності, мені треба було розраховувати тільки на кровоспускальний засіб, до чого тоді я ще не був готовий, як, напевно, і кожен із нас, а зараз, міркую, уже надто пізно так чинити..."

Леся Олендій "Червоне небо". В'ячеслав Гук "Біла тінь"

Страстна П'ятниця у моїй, народженій минулотижневої п'ятниці оповідці "Червоне небо" і, написаних ще 1995 року та вперше почутих нинішнього ранку поетичних рядках В'ячеслава Гука "Біла тінь", мають дещо спільне - пролита Ісусом кров у "моєму небі" і  "сонця кров" у Поета. Саме тому я об'єднала їх в одній літературній балачці.

Леся Олендій "Червоне небо"

Foto Lesia Olendii

Тихо. Скорботою нависло над землею небо, огорнувши все суще, відкидаючи тінь від скупчених у великому смутку хмарин. День без сонця. Без радості. Минулої ночі небо запалало червоними барвами.

"... кажу тобі те, що бачила. Прокинулася як від поштовху, відкрила очі, поглянула на годинник - третя ночі. А квартира залита червоним світлом. Ніби хто на вулиці розпалив величезне багаття, що палахкотить високим полум'ям і крізь шибки, яскравим світлом, проникає в помешкання. Таким криваво-червоним вогнем горіло небо". - Доносила мати доньці звістку з України.

А вона вдивлялася у насуплене, затягнуте сірою завісою хмар, італійське небо. І добре розуміла те, про що говорила мама. Смерть - понад кордонами. Небо на всіх - одне. Небо, що тієї ночі кровило, плакало за померлим.

Дзвони кликали до храму. У Божому домі зазвучав орган. Разом із звуками музики до куполів полинули голоси хористів. І оте єднання зовсім не нагадувало емоційні ридання за спочилим. Музика і голоси сплелися в урочистому смутку.
Закривала очі і перед взором проминали кадри: і його хресна дорога, і він, знесилений, закривавлений, падаючий під тягарем хреста. Його стопи ріже гостре каміння. Каміння летить в нього з людських рук, а голоси вимагають: "Розпни!".

Підвелася з колін. Розплющила очі. Обвела зором парафіян. Від престолу до входу в храм пройшли юнаки зі священиками. "Ля - до" - орган зазвучав мінорніше. Парафіяни дружно повернули голови до входу: чотири юнаки підняли на плечі дерев'яного хреста з розіп'ятим на ньому Ісусом, притримуючи під його тілом червону оксамитову подушку. Ота подушка стане останнім ложем спочилого. Його смертну дорогу супроводжують опущені до долу голови вірних. Сірий день почуттів, оповитих смутком і безпорадністю. Розіп'ята Правда.

Двома ланцюжками люди потягнулися віддати шану померлому. Рукою і губами торкнулася кривавих ран Сина Божого. Вклонилася.

Із храму попрямувала до Лаго Маджоре. Тиша. Спокій. Озеро завмерло в смутку Страстної П'ятниці. Вічне і плинне. Після кривавої ночі і двох днів туги настане третій день. Життя.

В'ячеслав Гук "Біла тінь"

Пасхальний понеділок. Слухаю вірш В'ячеслава Гука "Біла тінь" - http://1tv.com.ua/uk/video/program/slovo/2015/04/03/10460

Та біла тінь полотняних веретищ,
що ледь покрила його мертві стопи,
рятуючи від ока, трав, землі.
Була не тінь. Голосом, сльозою.

А в роті солодко від плину гіркоти...

Декламуючи напам'ять "Білу тінь" В'ячеслава Гука, Сергій Палій ніжно закопує у лісову землю квіткового саджанця. Втретє, вп'яте, всьоме, вдесяте прокручую відеозапис. Вслухаюся у поетичні рядки. Передивляюся постановку. І поетична моновистава, і фонова музика повідомляють слухацько-глядацьку аудиторію про смерть задля подолання смерті. Про смерть заради життя.

А в роті солодко від плину гіркоти
І довгі вії ледь прикрили кутик,
де, мов зерно, застигла в нім сльоза -
солона і гірка як хвиля моря.

Коротко. Влучно. Без зайвих емоційних надломів і вересків В'ячеслав Гук описує те, що в ніч Страстної П'ятниці побачила моя мама:

Крізь хмари просочилась сонця кров...

Щороку людство наново переживає трагедію розп'яття Божого Сина. Але найтонше відчувають це поети:

Крізь хмари просочилась сонця кров
зросила тіло смертне на хресті...

В'ячеслав Гук належить до когорти письменників високого поетичного рангу. У програмі "Слово" Першого національного - УТ-1 його вірш "Біла тінь" став в один ряд із творами класиків - Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Олени Пчілки, Івана Світличного, Бориса Грінченка, Ліни Костенко, Юрія Іздрика...

Талант В'ячеслава Гука - не повсякденного масового вжитку. А тому літературний шлях таких вибраних має власні особливості.