ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ
Леся ОЛЕНДІЙ
Надпий із мого горнятка кави. Цю ріку нам призначено переплисти разом. Ми блукати могли б із тобою світами. Але загубились у квітнику для двох. Хтось із нас схибив більше, ніж дві тисячі років тому. Тоді, давно, ще до народження Христа. І тепер ми разом волочимо цю втому, якій не видно ні краю, ні кінця. Хотіли літати - поламались крила. Хотіли бігти - місць для підзарядки вільних нема. Ще молодість на захід не закотила, а ми вже гортаєм наше прадавнє буття. Ей, зупинися, я хочу перевзутися у завтра. У майбутнє, в яке туга не прийде. Однак ти мене не чуєш і мчиш собі далі. Давно забувши про власне "я". Пролітають дні, місяці, роки. Де ж воно те світле, що колись обіцяв? Порохом вкриваються плани, пліснявіють надії. Сьогодні те ж, що й вчора...
Стоп! Дубль два.
Віддай мою каву. Цю ріку я перепливу сама. Мандруватиму далекими невідомими світами. Не треба мені твого квітника. Кажеш, ми знайомі більше, ніж дві тисячі років. Але я не пригадую твоїх кроків. Я ніколи не чула твого голосу. Не бачила твоїх очей. Твоє тіло - молоде, а в рухах - стареча втома. Ти вже нічого не чекаєш від життя. А лечу. Біжу. Я поспішаю. Мені кожна мить, чуєш, кожна мить дорога. Не хочу з тобою згадувати минуле. Закриваю двері. Іди собі далі сам. Мені - направо. Потім наліво. Далі дорога пряма. Так багато ще планів і задумів для реалізації. І все треба встигнути сьогодні. Сьогодні. Бо там, де фініш... там усе так банально. Там вже шансів на перезавантаження нема.
Foto Lesia Olendii
