РУДИК

"Ангело, ти не можеш бути Лисичкою-Сестричкою у цій виставі", - слова виховательки прозвучали як вирок. На очі дівчинці навернулися сльози. Вона так мріяла зіграти в дитячій казочці "Рукавичка". І хоча роль в ній була незначна, без особливих характеристик звірятка, лише Ангеліна знала як саме її втілити. Ніхто з дітей ніколи не лише не торкався, а й не бачив справжньої лисички. То звідки їм було знати характер диких хитрих тваринок?

На дідусевому подвір'ї в горах жив удомашнений лис. Дідусь віднайшов його на гірській дорозі кількамісячним малюком, оплакуючим загиблу матір і братика чи сестричку. За структурою тіла лисеня мало схожість з п'ятимісячним котиком, за поведінкою нагадувало котособачку. Воно як котик загортало за собою власні випорожнення. Але дідусів кіт Вуглик, названий так за свій чорнющий колір, як і всі його родичі, робив це лапками, а лисеня Рудик носиком. І як дідусів безпородний собака Петрусьо - не стільки охоронець оселі, скільки старий добрий друг господаря, дика тваринка також вітала улюблених господарів вдоволено облизуючи їхні обличчя. У спеку Рудик, точнісінько як Петрусьо, обожнював водні процедури. Бабуся наливала Рудикові воду у великий металевий тазик, що стояв у затінку біля оселі - там, куди не дотягався на своєму ланцюгу Петрусьо. Тривале спільне проживання зближенню домашніх і лісової тварин не сприяло. Петрусьо й радий був би подружитися з Рудиком, але той з ним лише дразнився. А поміж котом і лисом байдужість запанувала з перших днів співжиття. Вони ніби й не існували один для одного. Побачивши Рудика вперше, Вуглик проявив себе захисником території: його зазвичай тонкий хвіст роздувся, збільшившись втричі і нявкало непривітно зашипіло. Не отримавши від досі невідомої для нього істоти жодної відповіді - ні Петрусьового звичного гарчання, ні недружнього котячого сичання, Вуглик втихомирився і вирішив заприязнитися з Рудиком. Він увесь день вичікував лисеня біля усіх поверхонь, під які той ховався, втікаючи від котячих намагань спинити, вхопити, перевернути, покувиркатися, побавитися разом так як вони це робили з сусідським нявкалом Сніжком. Врешті втямивши, що Рудик до котячих забав
не надається, цілковито втратив до нього цікавість.
Енергійна і водночас дуже ручна лісова тварина Рудик був найбільшою дитячою втіхою Ангеліни. У люті різдвяні заметілі лисеня засинало під пухкою бабусиною периною в обіймах дівчинки. Шукаючи зручне місце на ліжку, Рудик мостився так, аби йому було видно не лише всю кімнату, а й двері: приязнь приязню, а почуття безпеки понад усе.
Ніхто з дітей, крім Ангеліни, не був так близько знайомий з дикою лісовою твариною. І хто, крім неї, міг найреалістичніше відобразити лисячу хитрість у Рукавичці? То чому ж вона не могла бути Лисичкою-Сестричкою у цій виставі? Чому вихователька вирішила віддати роль казкового персонажа дівчинці, яка, на її думку, більше нагадувала лисичку своїм тонким видовженим носом. Яке значення мають власні риси, якщо однаково вбиратимеш маску? Про те, що насправді визначними при обранні Ніни на роль лисички були зовсім не її риси, Ангеліна довідалася лише кілька років потому. Батько Ніни працював на високій посаді в обкомі партії.
Роль Лисички-Сестрички Ангела тоді таки отримала. Але лише тому, що в день дитячого свята Ніна захворіла.
https://www.facebook.com/pages/%D0%9E%D0%9B%D0%A3%D0%9A%D0%90/176567169149767?ref=bookmarks

ЛЕСЯ ОЛЕНДІЙ, уривок із оповідання "Люльки"