ТОБІ...

ТОБІ...

Зрадлива матерія часу накладає на обличчя зморшки, на серце - шрами, випробовуючи на вірність даній один одному клятві. У намаганні зберегти історію кохання, що народжувалась під проливними дощами, листаємо сторінки спільного життя, загартовуючи територіальними розлуками, підтримуючи телефонними дзвінками.


Відчуваємо один одного на тонкій ниточці спільного бажання захистити спільне побутування від стороннього втручання. Пробачаємо один одному миті непорозуміння, не допускаємо в них образ, бо образи копають глибокі психологічні ями, із яких важко вибратись навіть канатними шнурами. 

В енний день прожитих спільно років
замість обіду біля озера подаруй нам
будиночок на колесах і поїдемо мандрувати. Із країни в країну, під сонцем, грозами, блискавицями, засніженими шляхами, де не тривожать пересуванням стільців за стіною сусіди, де виходячи з дому не треба маски вбирати. Туди, де повсякчас можна бути собою. Кохати...

Л.О.