HUNGER

Зізнання

Моя творчість це - реальність, накручена на мої фантазії, чиїсь здійснені чи, навпаки, нездійснені мрії... Іноді вона видається надто реалістичною, іноді - неправдоподібною. Іноді - приторно солодкою. А іноді - надто відірваною від дійсності, божевільною вигадкою. Але щоб про мене не говорили, як би мене не критикували, я писатиму саме так як мені пишеться.
Дякую усім, хто мене читає і розуміє!
До усіх решта - у нас різні дороги і мене зовсім не цікавить, що саме ви очікували від моїх оповідань, білих віршів, оповідок... Художник ніколи ні з ким не радиться, що і як йому малювати.

Уривок із мого нового оповідання 

HUNGER

"Затуманеним зором ковзала поличками холодильника. Із верхньої на Інгу принишкло споглядали маленька куряча сосиска й трішки довша, але також тонка і єдина курячо-індича ковбаска. - Усі її ковбасно-м'ясні статки. Вчора в обід ретельно перемолола своїми здоровими тридцятьма двома останній бургер. Соєвий. Два тижні тому заниканий у морозильній камері. Сьогодні вегетаріанські бургери, котлети, фрикадельки для її сплющеного від порожнього вмісту гаманця - недосяжна розкіш. Вона вже навіть не серед тих, про кого вчора репортаж по телебаченню показували. Закупи на тридцять євро в останній місяць для неї недоступні. А останній тиждень навіть й на десять. Три дні тому пішла у найдешевший місцевий супермаркет за хлібом. Побачила морожену моркву-бейбі. Також у корзинку поклала. Наповнила корзину капустою, цибулею, сметаною, йогуртом, курячими четвертинками. Коли порахувала суму, яку доведеться заплатити, все виклала назад, звідки взяла. Як найнеобхідніший залишила хліб. Курячі четвертинки замінила упаковкою із чотирьох маленьких сосисок за 45 центів.
Знизу, у пластиковому упакуванні, червоніли сім помідорів чері і завбільшки з півдолоні шматок сиру Едер. На найнижчій - маленький банячок овочевої зупи, звареної з залишків морожених і дрібно накраяних моркви, селери, картоплі, зеленого горошку. На дверцятах причаїлася двохсотграмова баночка абрикосової мармуляди і такої ж місткості на третину порожня баночка майонезу.
Ніби здалеку долинув звук автовимкненого електрочайника. Взяла мармуляду, тоненько намастила на сухаря. Залила кип'ятком останній пакетик м'ятного чаю. Сіла за стіл. Відкусила. Жувала повільно, але смаку не відчувала. Шлунок заціпенів від страху. Усі інші, навіть найменші, відчуття, бажання й емоції притуплені. У нинішній реальності Інга запрограмована лише на споживання їжі для підтримання життєдіяльності організму. Електроприлад потребує енергії для ефективної роботи. Вона ж вже й на ефективність не здатна. Десь, у закапелках її напівпритомної свідомості, тихенький голосок пищить про тимчасовість поточного стану. Про його минучість. Бо далі падати вже немає куди. Далі лише наплічник на спину і у жебрацькі мандри..."

НЕТУТЕШНІ або НІЦШЕ НІ ПРИ ЧІМ

НЕТУТЕШНІ або НІЦШЕ НІ ПРИ ЧІМ

- "Слабкі та невдахи повинні загинути... " 
(3 - Фрідріх Ніцше "Антихристиянин"), - сказала вона. -  Але з цим я категорично не згідна. До моєї ситуації більше підходить "Хто ж цей великий дракон, якого дух більше не хоче визнавати владарем і Богом? "Ти повинен" - так звати великого дракона". Я повинна!" (4- Фрідріх Ніцше "Так казав Заратустра") - Обпершись на його руку, вона підвелася на ноги. 
- "Ніхто не повинен гинути! - Впевнено заперечив він. - Як нога?" - Поцікавився, коли вона твердо стала на п'яти. 
- "Думаю, трішки коліно... пошкрябала... не більше".
- "Йти можеш?"
- "Звісно".
Обережно ступаючи по камінню, вона рушила з ним далі вниз. 
- "Він таки хоче з відкритими очима спостерігати за всім, що відбувається у світі..." 
- Хто він? Про кого ти говориш, Касю?
- Таке визначення Ніцше дав станові мандрівника. Якось так... 
Ніколо спинився і здивовано подивився на Касю:
-  Ти прихильниця Ніцще? Постійно його цитуєш. І саме в тебе народилася ідея спуститися з гори його стежкою.
- Зовсім ні. Колись багато його начиталася. А пам'ять у мене хороша, то й повідкладалося в голові... усіляке. 
- Залиш в спокої його вчення... - Сказав Ніколо, якому було цілковито байдуже до філософії чоловіка, який колись першим топтав в Ез цю гірську дорогу, а тепер про це їм розповідає кожна інформаційна табличка з його портретом. 
- А стежка, якою він ходив, то зовсім інше. Захотілося дотикнутися до природніх основ, що надихали його на описи образу надлюдини. 
- То - чудова ідея завершити знайомство з середньовічним Ез спуском з гори цією стежкою. Вона сама по собі цікава навіть, якщо відкинути те, що її тут протоптав саме він.
- І все-таки стежка непротоптана... та ще й з купою каміння... туристи не здурили.
Далі йшли мовчки, уважно дивлячись під ноги, час до часу спиняючись, аби крізь гілля дерев зазнимкувати синіюче внизу море в обрамленні Альп. Внизу вона зі здивуванням прочитала, що вони спустилися з висоти більше дві тисячі метрів. Вгорі ледь видимими обрисами дотикалося до неба історичне село. Спортивним кроком обабіч проїжджої дороги пройшли ще два кілометри до сусіднього населеного пункту. У найближчому супермаркеті купили упаковку вина, сир Камамбер, баночку тунця, тістечка і приземлилися з усім цим на узбережжі. Час обіду минув, але в їхніх шлунках не було нічого крім кави. Кася підтримала ідею Ніколо влаштувати на найближчому узбережжі пікнік.
- То ти художник? - Запитала запиваючи вином Камамбер.
- Ні... 
- Як ні?... - Вона хотіла ствердити, що те, що він малював вчора на узбережжі зовсім не аматорська мацьганина, але в останню мить прикусила язика і сказала - Значить вчора у мене було видіння. Ніколо, який малює, ні не італієць, ні не художник. Виявляється, й таке буває. А так... марево...
Він голосно і щиро розсміявся:
- Марево, яке сидить зараз поруч із тобою.  Але я й справді не знаю, якої крові в мені більше - італійської, французької чи польської. Точно лише впевнений в своєму імені. 
- Ого, як цікаво! А може ти такий самий поляк як Ніцше?
- Дався тобі той Ніцше! Може він і вигадав своє польське знатне походження, але моя бабуся Марися, батькова мати, справді була полькою. Кравчинею.
Кася слухала про незвичайну долю Марисі, яка покохала французького пекаря Поля і оселилася разом із ним у його рідному Грасі, куди Ніколо вперше приїхав аж по смерті дідуся та бабусі. І про Карла, який, виїхавши з Франції у юному віці, більше ніколи туди не повертався. 
- Неважливо, яка кров в тобі намішана, важливо, яке виховання ти отримав. Тим ти і є за національністю..."

(Уривок із оповідання)
На фото Lesia Olendii - Ез

https://www.facebook.com/%D0%9E%D0%9B%D0%A3%D0%9A%D0%90-176567169149767/

НА ХИТКОМУ МОСТІ НАД БУРХЛИВИМ ПОТОКОМ...

НА ХИТКОМУ МОСТІ НАД БУРХЛИВИМ ПОТОКОМ...

На хиткому мості над бурхливим потоком я страхую тебе. Ти страхуєш мене. Поміж пунктами було і буде пройтися б удвох нам. Не зірватися вниз, де нас змиє ріка. Не голублю минуле, воно вже у скрині, що закрита надійно на сотні сотень замків. У музеї старожитностей. В історичнім архіві. Туди доступ із дозволу завтрашніх днів.

Ми з тобою сліпці, що бредуть без тростинок. Пілігрими на Господом даній стезі. Перелазим крізь рамку у настінній картині. Виходим у мурашник, де квартали нові. Хто зійшов, залишився по той бік дороги. Там не діляться їжею. Лиш цмудлять вино. Ми ж рахуємо відстань в часових кілометрах від кого торнадо нас віднесло.

Воно здійнялося у час просування над бурхливим потоком на хиткому мості. Ми залишились вдвох. Разом з нами - раховані поруч. Раховані на пальцях однієї руки. А попереду... вже недалеко. Вже близько... верхи на конях й стоячи на землі не фата моргана. На табула раса видніються постаті тих, із ким далі іти. 

На хиткому мості над бурхливим потоком я страхую тебе. Ти страхуєш мене...

13.05.2016

https://www.facebook.com/%D0%9E%D0%9B%D0%A3%D0%9A%D0%90-176567169149767/?ref=bookmarks

РУЦІ НЕ ДОТЯГНУТИСЬ ДО РУКИ...

Руці не дотягнутись до руки. Люд заблукав й оскаженів у злобі. Хитнулось небо. "Отче, поможи! Не полишай..." - шепочуть в муках губи. У тіло - сорок цвяхів й каменюк. По тілі більше п'яти тисяч капель крові. Він на землі всього лиш Чоловік. Його за срібняки продав Іуда.

В житті постійна зміна декорацій. Де вчора - слава, нині там - ганьба. Не завжди й всім потрібні світло, віра, правда... Дивилась Мати як Син падав і вставав. Як бичували. Як плювали в вічі. Як люнцюгами тіло нищили святе. Як до хреста Його прибили. Спис вбивці серце пронизав.  

Звершилося. Удень миттєво поночіло. Стражденно Син Господній серед грішників конав. На сто двадцятий раз відійде в ранах, крові, болях...
Голгофа. Страсна П'ятниця. Розп'яття. Гриміло й блискало. Вінок терновий голову вінчав...

29.04.2016
https://www.facebook.com/%D0%9E%D0%9B%D0%A3%D0%9A%D0%90-176567169149767/

ЖИТТЯ БЕЗ ПІЦИ

"Розпочався третій тиждень смакових обмежень. Третій тиждень без піци. Не якої-небудь, а справжньої смачнючої італійської. Шлунок волає припинити знущання, а свідомість стійко опирається - не піддавайся, кріпися, ти вистоїш. На допомогу шлункові приходить пам'ять, вимальовуючи в уяві картинки піци "Quattro formaggi", лише кілька місяців тому внесеної у список пріоритетних. Ммм... Quattro formaggi... чотири сири. Коханий італієць стандартним набором із чотирьох сирів точно б обмежився. Сири - те, чому він надає перевагу в їжі. Але я не він. Мені до чотирьох сирів праглося ще прошутто крудо. І замовляла я цю піцу саме в такому наборі. Смакові рецептори намагаються відновити призабутий смак. І тут свідомість піддатливо послаблює опір, дозволяючи пам'яті побавитись картинками піци з ресторану-піцерії Фабіо. Вона, капосна, добре знає, що в заклад чоловікового кузена ми вибираємося не частіше двох-трьох разів у рік. Із-за його неблизького розташування від нашої домівки. Тому й дозволяє згадати особливу піцу, що готують тільки там. Тонюсінький крихкий корж випікається у формі довгої хлібної паляниці. І складники до неї там пропонуються не такі як у решті піцерій. Але не в складниках смак. У піцеріях із складниками італійської піци можна фантазувати на власний розсуд, замовляючи додати чи, навпаки, забрати щось із пропонованого. Мені часто то в одній, то в іншій піці не вистарчає руколи. І її щедро, на моє прохання, викладають зверху замовленої піци. Однак секрет особливого смаку піци у закладі Фабіо саме в отих тоненьких крихких коржах.
Ммм... як довго триватиме моя відмова від піци? Можливо, до першої, принесеної чоловіком додому? Або ж до першої піцо-зустрічі з Робертою? Наразі, поки мій італієць мотається по відрядженнях, свідомо відкладаю зустріч з італійською подругою. І задурюю свій вимогливий шлунок манюсіньким шматочком горгонзоли. Навіть у дні дієти бувають свята ..."
(Уривок із оповідки "Життя без піци". "Mia Italia. Відчуження")

ШЛЯХАМИ АКАДЕМІКА ВОЛІ

Шевченко-поет... Шевченко-художник... Шевченко-людина...
Багатогранного Шевченка з його людськими почуттями намагалися пізнавати львівські художники, які 1997-го року здійснили першу поїздку по Україні Тарасовими шляхами. А в наступні роки потягнувся ланцюжок мандрів у Литву, Санкт-Петербург, Казахстан. Із особистих розповідей мистців Євгена Манишина, Ореста Скопа, Петра Сипняка, Михайла Демцю, Михайла Безпальківа, Володимира Патика, Зеновія Кецала, Ореста Косара, Марти Луків, Віктора Стогнута, Олександра Коровая, Олександра Крохмалюка, Сергія Міхновського, Юрія Лесюка, Любові та Володимира Яцківих, Ігоря Гавришкевича, Дмитра Парути та ініціатора поїздок, тодішнього директора Львівського палацу мистецтв Романа Наконечного, із аналізу листів і щоденникових записів Тараса Шевченка багато років тому народилася моя книжка "Шляхами академіка волі", видана Музеєм Тараса Шевченка Львівського палацу мистецтв 2012-го.

Трішки вам малознаного про Тараса...

"От ми спізнаємося, дружимося, переходимо на "ти", а наостанку заходять між нами фінансові зносини. (Йдеться про Василя Апрелєва, "ротмістра кавалергардського полку).
Він мені замовляє свій портрет. Я згоджуюся, щоб він, приїздячи до мене на сеанси, привозив власне снідання, що складалося з 200 устриць, четвертини холодної телятини, 6 пляшок портеру та 1 пляшки джину. Все це по-дружньому з'їдалося й випивалося протягом сеансу. Третій сеанс розпочали ми на "ти" і скінчили його шампанським. Я був у захопленні від друга-аристократа. Скінчилися сеанси, йду я до друга взяти мзду. Другові ніколи, нікого не приймає. Вдруге - те ж саме, втретє, вчетверте, і так до десяти разів - те ж самісіньке. Я плюнув йому на порога та й ходити кинув. Таких приятелів було у мене багато і, як на підбір, все люди військові". (Із "Щоденника" Т. Шевченка від 2 липня 1857 р.)
Леся Олендій "Шляхами академіка волі"
https://issuu.com/kobzarmuseum/docs/shljahamy

ДЯКУЮ!

Письменника формують кілька складових: цікаві ідеї та натхнення, друк написаних творів і власні читачі. Усі ці ланки тісно взаємопов'язані. Бо без виходу написаних творів у світ і своїх шанувальників письменник відбутися не може. 
У міжнародний день письменника, насамперед, щиро ДЯКУЮ тим, хто мене друкує і тим, хто з цікавістю читає! Ви - моя сила!