"... Вона припинила писати. Вона зникла. Розчинилася у просторі Всесвітньої павутини. Не було її розгорнутих розповідей про мандри. Вона більше не вела навіть своїх щоденних позамандрівних ранкових коротких постів у блозі із звичним "Привіт, Людство! Сьогодні сонце зійшло о...", супроводжуваних інформаційними деталями і світлинами. Вона більше не писала, де саме в цей час знаходиться, о котрій прокинулася, яким це світання подарували Небеса тій місцевості. Тиша. Гукай - не догукаєшся.
Прикипівши до монітору комп'ютера, він п'ятий день поспіль по кілька разів на добу перечитував її останнє послання
"... Лапландія. Разом із подругою Крістіною мене занесло за простори цивілізації. У фінський відшиб Кілпісярві - кінцевий пункт європейського маршруту. Доставили нас сюди хаскі. на застелених оленячою шкурою санях. Сані одномісні, тому їхали ми з Крістіною окремо. Але ж яка втіха від добирання на такому транспорті! :)
Кілпісярві - альпійське село і озеро в одній назві. П'яніємо від свіжості місцевого повітря. Не можу сказати з певністю, що його так фільтрує - гори чи близкість Північного Льодовитого океану, який знаходиться за 50 км звідти. Найголовніший пункт програми нашого перебування тут - подивитися Дорогу Заграви Північної. Раз! Покулупатися в історії - пройтися дорогою залишків німецьких укріплень часів Другої світової - два! Познайомитися з саамською народною культурою і заодно посмакувати їхніми стравами - три. (Передбачаємо, що на задоволенні пізнати смак саамських страв доведеться більше потратись. Але ж як інакше?!) Що ще? Агооов, хто поблизу?! Хто з нами?!"
Анжело не знаходив собі місця. У нього починали здавати нерви. Живі сторінки Ельзиного блогу стали для нього саме тими ліками, що повернули йому радість життя. Це вона - постійно усміхнена, короткострижена чорнявка - своїми записами-спілкуванням з читачами витягнула його з депресивного стану нової реальності. Заглиблюючись в описи її мандрівок і майже детальних щоденних експресій, він віртуально мандрував разом із нею, ніби й не залежав від обмеженості руху. Півроку у її блозі, переглядах її відео жив разом із нею.
Де ти, Ельзо? Що трапилося? Чому не пишеш, не розповідаєш про свої мандрівні будні, не ділишся власними враженнями від знайомства з саамською культурою? У тебе несправний таблет? У Кілпісярві поганий зв'язок? Напиши бодай щось, будь ласка, не мовчи!
Кілька годин поспіль Анжело непорушно сидів біля столу, вдивляючись у монітор комп'ютера, вкотре перечитуючи її блог від найдавніших публікацій в надії, що коли знову дійде до її запису про Кілпісярві, над ним з'явиться новий. Найдовше зупинявся не на описах відвіданих нею територій, а її власних почуттях та емоціях від пізнання місцевого життя.
"Балі. Сонце зійшло о 5.20. Зранку сильний приплив в океані і трьохметрові хвилі коло берега. La vista mozzafiato! (іт., - Захоплюючий вид).
Знаю, ви, як і місцеві, поцікавитеся, чому мені так ранесенько не спиться? А я просто боюся, аби найцікавіше не пройшло повз мене.
Учора познайомилася з дівчиною інструктора з серфінгу. Вона - з Куала Лумпур. Приїздила його відвідати. Сьогодні повернулася в Малайзію. Прощаючись із коханим дуже плакала. Розлука - то завжди сумно. Бо знаєш, що залишаєш і ніколи не можеш мати певності, що віднайдеш, коли повернешся".
"Зважилася спробувати серфінг. Коліна як після велосипеда. Але він - мій ключ до боротьби з панікою, страхом, лінню у найвідповідальніші моменти. Він перевернув мене з ніг на голову і поставив назад на ноги.
Серфінг позбавляє багатьох страхів. Не лише страху води. Не вміючи плавати я з задоволенням серфінгую. Інструктор зумів подружити мене з океаном. Сказав, що для нього challenge вчити мене, бо я і плавати не вмію, і води боюся. Але виходить в нього на "ура". Я вже в захваті від океану, хвиль, води і всього решти. Було так класно, що не хотіла виходити з води.
Біля мене китаєць катався і аж кричав "Уууууу!!! Китайський десант вже летить!" Було дуже кумедно. :) Напевно, в нього також адреналін стрибав як і в мене. Ах... відчуття ніби з'їла багато шоколаду, стрибнула з високого будинку і злітала в космос".
"Потягнула ногу. Не вписалася поміж двох автівок. Місцеві хлопці сказали, що будь-які болячки тут лікують традиційною медициною сенсеї: чаї, трави і все таке...
Вони взагалі вірять, що всі хвороби від вітру, а що не від вітру - саме мине".
Даремно. Нічого не змінювалося. Анжело відчував як ледве стримуване самовладання покидає його..."
http://www.dnipro-ukr.com.ua/
