HUNGER

Зізнання

Моя творчість це - реальність, накручена на мої фантазії, чиїсь здійснені чи, навпаки, нездійснені мрії... Іноді вона видається надто реалістичною, іноді - неправдоподібною. Іноді - приторно солодкою. А іноді - надто відірваною від дійсності, божевільною вигадкою. Але щоб про мене не говорили, як би мене не критикували, я писатиму саме так як мені пишеться.
Дякую усім, хто мене читає і розуміє!
До усіх решта - у нас різні дороги і мене зовсім не цікавить, що саме ви очікували від моїх оповідань, білих віршів, оповідок... Художник ніколи ні з ким не радиться, що і як йому малювати.

Уривок із мого нового оповідання 

HUNGER

"Затуманеним зором ковзала поличками холодильника. Із верхньої на Інгу принишкло споглядали маленька куряча сосиска й трішки довша, але також тонка і єдина курячо-індича ковбаска. - Усі її ковбасно-м'ясні статки. Вчора в обід ретельно перемолола своїми здоровими тридцятьма двома останній бургер. Соєвий. Два тижні тому заниканий у морозильній камері. Сьогодні вегетаріанські бургери, котлети, фрикадельки для її сплющеного від порожнього вмісту гаманця - недосяжна розкіш. Вона вже навіть не серед тих, про кого вчора репортаж по телебаченню показували. Закупи на тридцять євро в останній місяць для неї недоступні. А останній тиждень навіть й на десять. Три дні тому пішла у найдешевший місцевий супермаркет за хлібом. Побачила морожену моркву-бейбі. Також у корзинку поклала. Наповнила корзину капустою, цибулею, сметаною, йогуртом, курячими четвертинками. Коли порахувала суму, яку доведеться заплатити, все виклала назад, звідки взяла. Як найнеобхідніший залишила хліб. Курячі четвертинки замінила упаковкою із чотирьох маленьких сосисок за 45 центів.
Знизу, у пластиковому упакуванні, червоніли сім помідорів чері і завбільшки з півдолоні шматок сиру Едер. На найнижчій - маленький банячок овочевої зупи, звареної з залишків морожених і дрібно накраяних моркви, селери, картоплі, зеленого горошку. На дверцятах причаїлася двохсотграмова баночка абрикосової мармуляди і такої ж місткості на третину порожня баночка майонезу.
Ніби здалеку долинув звук автовимкненого електрочайника. Взяла мармуляду, тоненько намастила на сухаря. Залила кип'ятком останній пакетик м'ятного чаю. Сіла за стіл. Відкусила. Жувала повільно, але смаку не відчувала. Шлунок заціпенів від страху. Усі інші, навіть найменші, відчуття, бажання й емоції притуплені. У нинішній реальності Інга запрограмована лише на споживання їжі для підтримання життєдіяльності організму. Електроприлад потребує енергії для ефективної роботи. Вона ж вже й на ефективність не здатна. Десь, у закапелках її напівпритомної свідомості, тихенький голосок пищить про тимчасовість поточного стану. Про його минучість. Бо далі падати вже немає куди. Далі лише наплічник на спину і у жебрацькі мандри..."