Відродження
(Уривок із роману "Ефемерія", відзначеного спецвідзнакою міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова")Місце падіння у минулому неприступної фортеці її чуттєвої відчуженості, не так давно підтятої руйнівним вогнем пристрасті - Умбертіде. Іронія долі: жіноча фортеця впала неподалік нездоланних мурів фортеці історичної. Географічно Умбертіде притиснулося до Перуджі тісніше, ніж Свірж до Львова, а від Риму його віддаляє майже така сама відстань як центр Прикарпаття Івано-Франківськ від українського міста левів. Її природна чуттєвість відродилася майже так само як постала з руїн реконструйована історична ідентичність середньовічної фортеці La Rocca Umbertide. Із Зоряниних грудей вирвалися ридання і потужними схлипами накрили збентеженого Джакомо. Він погладив її волосся, зазирнув у вічі, в погляді застигло німе запитання.
- Я знову живу, Джако… - Сльози виштовхували з її тіла кількарічний захований на дні серця біль, віджилий і невідомо навіщо бережений зв’язок із давно померлим Віктором. Звільнялася від старого для нового. Не заглиблювалася в думки про те, що принесе новонароджена пристрасть, добровільно стрибала в її сіті.
Фортечно-замково-палацова архітектура – спільні Зорянині з Джакомо фотографічні зацікавлення. А, якщо пощастить, то ще й арт-мистецькі. У той пам’ятний момент пристрасного вибуху їхніх торкально-чуттєвих стосунків у готелі Умбертіде, у галереї La Rocca Umbertide експонували сюрреалістичні полотна одного з визначних творців італійського живопису ХХ століття. Сюрреалістичний лозунг «кохання, краса, бунт» свіжою хвилею увірвався в їхні життя. Перша зустріч від отого пам’ятного «… ще побачимось», сказаного ним у Кракові. Відтоді злетіло три місяці – час нарощування пристрасті інтернет-спілкуванням. Тему останніх новин у світі фотомистецтва вони терли так ретельно як труть українки до Різдва мак у макітрі. Вона накривала його власними враженнями і думками про «Українців серед гір і в міському смогу» залюбленого в українські Карпати і гуцулів французького фотомайстра, «Культурні химери Львова» українця, львів’янина, якому власним фотоапаратом акомпанує його дружина, «Лоліт» (що за віком давно перескочили лолітівську незрілість) уславленого українського фотомитця без постійного місця проживання на карті Батьківщини. Він освіжав її знання у світі європейського фотомистецтва. Нерідко їхнє чатування завершувалося його монологом на тему «ню» чорно-білих вишуканих геометричних експериментів із тілом міжнародно знаного французького фотографа-архітектора Еріка Марріана. Зоряна читала Джакомове бачення-трактування, прикипала поглядом до прикріплених фотокопій майстра, що він так ретельно просвічував як рентгенівським промінням. Читала - дивилася, дивилася-читала. Проникала зором між лініями, що ніжно окреслювали жіночі зваби. Температура її тіла повсякчас змінювалася: її кидало то в жар, то в холод. Вона гарячіла всередині. У її жіночому єстві розтікалося, розпалюване ним, нестримне бажання любострастя. Чотири роки минуло відтоді як востаннє наповнювалася схожими відчуттями. Здавалося, вони так само безслідно відійшли від неї як Віктор. Після його зникнення-загибелі в Альпах перетворилася на безчуттєву істоту. Почуття самозацементувалися. Перестала реагувати навіть на їхні грайливі фото, нацокані на острові Санторіні – світлі спогади шлюбних мандрів. Із них завжди усміхався до неї русявий зеленоокий український американець. Чоловік, який був її у часі, що розсіявся як марево.
Немає коментарів:
Дописати коментар