Ілюзія руху

Леся Олендій 

На злобу дня 

Власна свобода розпочинається там, де вона цілковито вільна від сторонніх поглядів, табу і можливостей. 

Ілюзія руху

Дивилася як за вікном під ніжними весняно-сонячними поцілунками вчорашні бруньки перетворювалися у свіжі яскраві листочки. Оті найперші завжди свіжі і завжди яскраві. Після осінньо-зимової оголеної відвертості природа поспішала прикритися новим вбранням. Заховати виставлене на людський осуд під ілюзією благополуччя. 

- Яка дурня! - Обірвала вголос власні думки. - У природи не буває ілюзії благополуччя. Вона чудова своєю справжністю. Не варто припасовувати до природи власні... 

У двері настирливо задзвонили, зупинивши її роздуми на півтонах. Тихенько відсунулася подалі від вікна. Принишкла, остерігаючись зайвим рухом видати власну присутність за зачиненими дверима квартири. Через п'ять хвилин дзвінок, що збудив тишу квартири, стих. Натомість беззвучно завібрував залишений на дивані телефон. Навшпиньки підійшла до канапи, обережно, як гарячу каструлю без хапачки, взяла його у руку, подивилася, хто телефонує і байдуже поклала на місце. Останньою потугою контакту стільниковий здригнувся від нового есемес. "Ти обіцяла..." Далі вона не читала, а просто натискала "видалити". Максимум, що могла обіцяти - зустріч. Але ті обіцянки були з її минулого життя і не мали нічого спільного з  сьогоденням. Тї обіцянки мали повчорашню давність, а тому дозволити їм внести безлад у процес самопізнання, означало знову все пустити на самотік, безвольно, на догоду іншим грати давно остогидлі ролі. Аби тільки ніхто не зміг здогадатися про її внутрішні надломи, про те, що пошуки власного "я" у навколишньому замкнулися у бігах по колу.

Увійшла в мережу. "Катастрофа у Середземному морі - загинуло 400 мігрантів... Судно прямувало з Лівії до Італії..." 

У холодних морських водах, на шляху до кращої долі. До ілюзії  кращої долі. Ніхто не знає, де і коли настане його останній час: життя - то напрямок із пункту А у пункт Б. 

Відсьорбнула ковток гарячого білого чаю. Зазирнула в електронну скриньку, аби почистити спам. Першими у його папку полетіли листи з соцмережі "К. Л. додала 57 нових фото" - соцмережа як мала сцена театру одного актора (актриси) - К.Л. - головна героїня усіх поширюваних постановочних фото, жодного краєвиду без неї, улюбленої. "Т. М. позначила вас на своїй світлині" - а хоч мільйон разів можуть позначати всі, кому лише заманеться - функцію відображення цих позначок на власній сторінці заблокувала ще тоді, коли кількість таких постів у її профайлі накрили лавиною інформації власні дописи. "С. В. запросила вас на подію..." - жодних подій, найголовнішою подією для неї зараз є вона сама. Ноут завис на видаленні 35 мейла-повідомлення чужого активного соцмережного життя. Вимкнула живлення. 
Аби відчути власну значущість, створи профайл у соцмережі, додай кілька сотень друзів, активно лайкай їхні пости. Кожному - своє. Для неї всі барви віртуальної моновистави сіріють і тьмяніють перед свіжим вітром реального життя. Мандри. Лише мандри рятували її від отого остогидлого бігу в замкненому колі, від відчуття себе безпомічною мурахою під пресом державницько-чиновницьких і політичних рішень, що замикали в лещата підпорядкованості їхньому божевіллю.

Її пам'ять живе у дорогах, в неафішованих у соцмережі світлинах, у територіально далеких ранках, звукоголосих вечорах чужих міст і містечок, що на кілька днів, а чи й на тиждень поселялися у ніздрях запахами екзотичної рослинності, морського бризу, чужоземних страв. Спогади заплуталися у кумедному дзеркалі чужої вілли, в епатажних роботах уславленого художника, у вузеньких вуличках середньовічних європейських містечок, в імпровізованому пікніку на морському узбережжі. 

                                Foto Lesia Olendii

Мандри і дороги - її повітря і хліб насущний. Вона хотіла б жити так як живе отой юнак, який одного вечора змандрував собі нічліг у їхній домівці - невпинне пізнання світу і робота при потребі заробити на їжу і нічліг. Пізнання. Невпинне пізнання нових територій, культур, світоглядів буття. Усе решту - марнування отриманих від народження можливостей.

Яка нудьга от... жодного осуду, жодної критики. Кожен повинен почуватися щасливим у власному житті чи бутті - одним самолюбування в просторах соцмереж, іншим - кар'єрні амбіції, а їй... вона перезавантажила ноут, видалила профайл - власна свобода розпочинається там, де вона цілковито вільна від сторонніх поглядів, табу і можливостей. 
Вимкнула телефон. Спакувала наплічник. 

Розплющила очі, скидаючи з-перед очей залишки дрімоти. За вікном мерехтіли яскраві краєвиди. Потяг беззвучно ніс її у кольорові простори південної Франції.