"Коментаторам" роману "Гніздо горлиці"

Присвячується усім "коментаторам", хто чув дзвін та не знає, звідки він і кому я у будь-якому випадку дякую за "відгуки", принаймні один вже такий є :) Аби стверджувати, що книга один в один повторює кінострічку, треба було або кінофільм дуже неуважно дивитися, або зовсім неуважно роман читати. В книзі є частини, яких, не зважаючи на те, що створено її за кіносценарієм, немає у кінострічці. Сюжет розширено завдяки моїм власним знанням про Італію і не тільки. А як можна не зауважити різницю в кінцівці кінофільму і роману для мене було б цілковитою загадкою, якби не наштовхувало на думку про те, що авторка коментаря взагалі книжки в руках не тримала, а написала його на чиєсь замовлення. Що ж... і за це дякую - це також вияв уваги до моєї творчості :) 
Нижче наводжу один із (!) уривків роману, що не відповідає жодному кадрові у фільмі:

"...  Дарина присіла на лаві біля будинку й поринула думками у спогади двадцятирічної давності. Скрипка, бубни, цимбали. Гуцули й гуцулки у пишному вбранні: вишитих сорочках, спідницях, штанях, кептарах. Дівчата з багатими в’язками яскраво червоних коралів на грудях. Радість у Дарининих очах. Їй понад усе хочеться, аби гуцули танцювали навколо неї з Дмитром свій запальний аркан, посвячуючи його в чоловіки. Але тоді, коли вона за нього заміж виходила, аркан як гуцульський танець, як і тепер, вже танцювали лише на сцені. Найголовніший день її життя. Обряд виводин молодої під депресивні слова весільної обрядової співанки:

Зашуміла буковинка, єк си розвивала,

Заплакала дівчиночка, єк си виддавала.

Ой не шуми, буковинко, та й ни розвивайси,

Ни плач, ни плач, дівчиночко, та й ни виддавайси...

...Заплакала дівчиночка у третю середу

Єк вдарила лиха доля у личко спереду.

... Їй зовсім не хотілося, аби на її весіллі співали про лиху дівочу долю. Дарина воліла чути не співанки голосіння-оплакування, а пісні радісні й веселі. Нехай і не про кохання, а про любов до рідної Буковини. Із пам’яті виринули слова пісні у виконанні її уславленої землячки «Мій рідний край Черемоша й Прута (Буковина)». Дарина й не завважила, як упівголоса почала наспівувати:

Там, де гори, полонини,

Де стрімкі потоки річок,

Де смерічок ген розмай,

Ллється пісня на просторі.

Вільна, сильна, наче море,

Про мій милий рідний край.

І у синю даль

Понад горами лине пісня ця!

Про чудовий край,

Чарівний край Черемоша й Прута!

Край, мій рідний край,

Пісенний край завзяття і труда.

Ти — моя любов, ти рідна матінко-моя земля!

— Мамо, у тебе — чудовий голос, — присіла біля неї Мирося. Всміхнулася доньці самими кутиками вуст і прошепотіла:

— Розкажу тобі одну таємницю. Але не про пісні і не про співання. А про танці. Існує така життєва мудрість: якщо хочеш пізнати людину — запроси її на танець. Бо кожен танцює так, як живе. Якщо тобі з хлопцем добре танцюється, то і житися буде добре. Якщо тобі підходить його ритм у танцях, то підійде і в житті.

— Правда? То правда, мамо?! — Радісно-збуджено вигукнула Мирося. — Якщо правда те, що ти кажеш, то дуже файно. Бо ми з Михасем завжди танцюємо в одному ритмі. І навіть шпортаємося однаково.

Дарина пригорнула до себе доньку й поцілувала її у маківку..."
https://www.facebook.com/%D0%9E%D0%9B%D0%A3%D0%9A%D0%90-176567169149767/