Я ЙДУ ДО ТЕБЕ...

Я ЙДУ ДО ТЕБЕ...

(ЛЕГЕНДА ПРО КОХАННЯ)

Я йду до тебе стежками сивих туманів. Шукаю той осінній дощовий день із довгою дорогою в надію. Там, де народжувалось наше "ми". Я зазираю під чужі парасольки, вгадуючи під ними мою і твою постаті. Але все це даремно. Від осінньої вологи нас рятував салон твого авто. Ми зрікалися власних почуттів, ховаючись від них в самообмані. Однак я добре пам'ятаю той вечір, коли розум сказав: "Ти пропала". А то був всього лиш дотик твоєї руки - напнуті струни наших щойно зароджених почуттів. Нас випробовували кілометри розлук і гріли швидкоминучі години разом. Вкрадені в долі вечори, рідше ночі та світанки. Вечеря закоханих із французьким шампанським - сторінки не написані Фредеріком Бегбеде могли переломити історію наших почуттів. (Однак ти читаєш в оригіналі не любовні історії та романи, а французькі детективи та економічні посібники. А термін придатності нашої любові давно переступив через цифру три). Але ми не дали нам шанс бути разом. Глушачи власні почуття твердженнями неможливості, обманювали самих себе. Поки врешті не здобули те, до чого йшли - дві дороги в різні боки, без пояснень, без жодних слів. Довгі гудки в телефонній слухавці без "Альо", без "Привіт", без твого звичного "Бережи себе!" Нас розлучила не Франція, яку ти вибрав за країну проживання - це було вже після всього. Поміж нами стала твоя впевненість, що нам ніколи не бути разом, бо сильнішою за кохання до тебе є моя любов до міста, у якому живу. Зі мною був велетенський простір мого болю і я не поїхала зранку побачитись з тобою на залізничний вокзал. Я заштовхала кохання до тебе у найвіддаленіші шухлядки серця - воно тихенько жило собі там багато років. Без тебе. Поки ти його остаточно не розіп'яв власними почуттями досі незнаної мною радості. І тоді я тебе відпустила, щоб прив'язати до себе міжнародними дзвінками раз у рік: "Привіт!.. Вітаю... Бажаю щастя... довго живи..." Ні, не так. У проміжку поміж зізнанням, що в тебе народилася доня і переходом нашого кохання у стан родинної любові ти давав нам ще один шанс згадати шал колишніх почуттів - "Я не забуду тебе ніколи" співав твій магнітофон в авто. А мені хотілося затулити вуха і не чути - більше за власне бажання потонути в твоїх обіймах я боялася своїми діями образити твоє маля. Моє сумління чисте перед твоїми дітьми. Але програли мої почуття. Чи наші? Чому сьогодні моє серце тривожать ці спогади? Скажи, у тебе tutto bene? Я хочу, аби було саме так...  
Я йду до тебе стежками спогадів...

27.07.2015
https://www.facebook.com/%D0%9E%D0%9B%D0%A3%D0%9A%D0%90-176567169149767/timeline/