"...За кілька хвилин виходить у місті трьох «без»: «святого без імені», «кав’ярні без дверей» і «луки без трави». Без імені називають святого Антоніо, зазвичай просто святий. Його базиліка (Basilica di sant’Antonio) ― місце світового паломництва. Друге «без» припасовують історичній кав’ярні «Педроккі». У минулому її двері ніколи не зачинялися. Третє «без» насправді адресується не лукам, а головній площі міста ― Пратто-делла-Валле. А луки тому, що так з італійської перекладається слово «пратто».
На площі біля залізничного вокзалу розгублено роззирається навколо. Навіть вивчаючи Падую за мапою в Інтернеті, не уявляла, що масштаби міста поглинуть її відразу ж. Тут кілька зупинок міських автобусів, тролейбусна і трамвайна лінії. Купує кількагодинний квиток на міський транспорт і прямує шукати свій номер автобуса. Дивиться на годинник ― час упевнено біжить до пообіддя. Багато побачити не встигне. За вказівника їй у віртуальному режимі у Hangouts-чат давній друг Крістіано. Він повертає її з Пратто-делла-Валле, де вона гуляє поміж скульптурами колишніх жителів Падуї до базиліки Святого Антонія. Пише, що луки вона в будь-який час може подивитися. А в базиліці важливо не упустити момент побачити її до часткового вечірнього закриття для туристів. Коли вони через кілька годин, у вечірній Падуї, зустрінуться неподалік кав’ярні «Педроккі», він покаже їй ще й Падуанський університет. Фасадні фрески одного з найстаріших університетів Європи роздивлятимуться через металеві прути зачиненої брами.
«Тут викладав Галілео Галілей, навчалися Коперник і Казанова», ― ніби ностальгує Крістіано.
«Казанова? Отой всесвітньовідомий гультяй Джакомо Казанова навчався в такому поважному закладі?».
«Поважний заклад вивчив поважного чоловіка», ― Крістіано всміхається, а Вікторії здається, що він з неї кепкує.
«Ну… ну…» ― вона все ще сумнівається.
«Не вірю, що ти цього не знаєш», ― дивується Крістіано.
«Чого саме не знаю? Хочеш мене переконати, що Казанова-поет і дипломат більше знаний, ніж як авантюрист і гультяй?».
«…і як письменник, і як алхімік, і як філософ…».
«Про такі його широкі знання і професійні здібності я й справді не знала. Таки поважний», ― здається.
Після чудової прогулянки Падуєю з приємною втомою і опівнічного повернення в Местре Вікторія просипає власне бажання зустріти схід сонця у Венеції... "
(Уривок із оповідки "БІЛЕ Й ЧОРНЕ ― ЗАВЖДИ ПОРУЧ: VENEZIA E’ SACRA" із книги "Італія під мікроскопом")
Немає коментарів:
Дописати коментар